Архієпископ Вісвальдас Кульбокас, Апостольський нунцій в Україні, розповідає про значення Ювілейного року Пресвятого Серця Ісуса для України, ділиться роздумами про джерело справжнього миру та радить, як пережити рік Серця Ісуса так, щоб він справді змінив життя.
Архієпископе, чому цей рік присвячений Пресвятому Серцю Ісуса і що він означає для нас?
Пресвяте Серце Ісуса — це не тільки молитва, це й довіра до Божого милосердя. Довіра до того, що Він нас любить і чекає нашого навернення. І я вважаю, я впевнений, що і для Церкви, і для всієї України це є найважливішим аспектом саме в час війни. Тому що звідки ми отримуємо милосердя? Від кого? Хто наші партнери, якщо не Бог? Він головний — наш Бог Отець, наш Захисник, і Він нас чекає.
Серце Ісуса — це Його любов, тому коли ми до Нього звертаємося, це означає прийняти Його любов. Це є джерелом нашого духовного життя, а в час війни — це захист. Тому коли ми говоримо про мир, про справедливість, наші брати євреї завжди кажуть «шалом». А шалом — це не просто мир політичний. Шалом відбувається тоді, коли ми з Богом поєднані. Тобто через Серце Ісуса ми хочемо бути поєднані з Богом, щоб мати цей повний шалом, який набагато більший, ніж тільки політичний мир. Політичного миру Господь нам не обіцяв, Він нам обіцяв мир усередині, в нашому серці. І на цей мир Господній ми наголошуємо, намагаємося його знайти.
Але в той самий момент ми знаємо, що одним із наслідків того повного миру, який полягає в пребуванні з Богом, є теж політичний мир. Тобто тоді ми шукаємо також військового, політичного миру вже в руках Божих.
Господь не говорить, що треба відкинути військову силу, політичну чи дипломатичну, а каже: приходьте до Мене, і в Мені ви знайдете відпочинок, а це означає і мир, і радість. Це і проголошуємо в Церкві: мир, який перевищує цей політичний, військовий мир.
Я впевнений, що в той самий час і військовий мир, у час такого хаосу, ми можемо знайти тільки з Господом.
Як пережити рік Серця Ісуса так, щоб він справді щось змінив у нашому житті, а не залишився лише формальністю?
Я вважаю, що це важливо. Навіть сьогодні ми молилися разом із єпископами і семінаристами. В кінці Євхаристії семінаристи читали молитву, яка лунала за них. Але я слухав цю молитву і прийняв її для себе. Ми маємо постійно починати самі з себе, щоб могти ділитися. Тобто єпископи, священники, сестри, брати — починаємо ми, і тоді ділимося. Я сподіваюся, що в кінці цього священного року Найсвятішого Серця Ісуса ми зможемо говорити більше.
Серце Ісуса — це і милосердя, і сила Божа. Якось запитав одного разу військовий, який навіть не є католиком: скільки від початку повномасштабного вторгнення у твоєму підрозділі загинуло побратимів? А він відповідає — нуль. І я тепер не буду конкретно говорити, які завдання вони виконують, але дуже важкі. І я здивувався: як так? А він каже: я молюся, я постійно йду на завдання і постійно молюся за себе і за своїх. Оце приклад. Серце Ісуса обіймає всі аспекти. Цей сержант живе, я би сказав, постійно в середовищі Серця Ісуса і це є для нас прикладом.
Спілкувалася с. Уршуля Бистрицька
