У неділю, 22 лютого, у римсько-католицькій парафії св. Йосифа у м. Рава-Руська на Львівщині, місцева громада віддала шану за чин і провела до місця останнього земного спочинку воїна ЗСУ Олександра Гладкого, старшого стрільця вогнеметника.
Про це пише Львівська архідієцезія.
Святу Месу та чин похорону очолив архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський, у співслужінні з військовими капеланами, душпастирями Жовківського деканату та священниками УГКЦ, які прибули віддати шану новітньому герою України.
Разом із близькими загиблого, парафіянами, містянами і побратимами священники просили Господа про Царство Небесне для душі світлої пам’яті воїна Олександра, дякували Богові за його життя, мужність і за жертву, яку він склав на вівтар Батьківщини 12 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Просяна на Дніпропетровщині.
Саме про цю жертовну любов і посвяту заради інших говорив у проповіді Львівський митрополит, вшановуючи жертву за Вітчизну воїна, сина, брата, товариша та побратима; людини, що віддала за Україну найцінніше, що мала – життя:
«Дні чоловіка немов билина: квітне, мов квітка в полі. Потягне над ним вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше», – ці слова зачерпнуті з Книги Псалмів. Ще так недавно Ігор та Галина раділи народженню сина, а сьогодні його від них забрала війна. Не можемо змиритися зі смертю, особливо якщо вона приходить унаслідок подій, на які ми не маємо впливу і які походять зі злої волі людини. Війна, яка вкорочує віку не одній людині, а сотням тисяч, а часом і мільйонам людей, є реальністю, в якій вина лежить на людях поневолених гріхом і жадобою влади. Та якими б не були мотиви людей, що почали війну, наслідками завжди є кривда, смерть і сльози. Війна забирає тих, яким ще жити і жити, радіти, створювати сімейне вогнище, будувати будинки, творити мистецтво, втілювати у життя ідеї, робити добро.
Сьогодні ми почуваємося безпорадними, хочемо підібрати відповідні слова, але нам їх бракує. Та можемо і повинні висловити співчуття та співпереживання батькові, братові та родичам полеглого Захисника Батьківщини. Ми повинні дякувати їм за Олександра, який вчинив героїчний акт, захищаючи інших та виборюючи свободу для народу. Він пожертвував своїм життям захищаючи Вітчизну. Стародавній автор занотував такі слова: «Чудовою справою є померти захищаючи Батьківщину. Таким способом здобута слава увінчує життя воїна». Саме у такій перспективі закінчується земна історія Олександра. Чи це все, що можемо сказати над труною полеглого воїна? Звісно ж ні, адже ми маємо іншу перспективу – не людську, а Божу. Слова Ісуса Христа, який подолав смерть, а за життя на землі так нас навчав: «Хто у Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме. А хто живе і у Мене вірує – не помре повіки».
Жертва життя та любові, яку склав Олександр, пригадує нам інші слова Господа, який має міць воскресити кожну людину в день Суду. Ісус сказав: «Ніхто не може любити більше, ніж той, хто життя своє віддає за друзів своїх». А на Суді Ісус нас запитає про любов, про добро, яке ми чинили, про жертви, які ми за життя складали і Олександр уже має готові відповіді на ці питання. Тепер черга за нами. Із чим ми станемо на суді? Нехай одним із наших добрих вчинків буде пам’ять і молитва за всіх тих, хто віддав життя за захист Вітчизни.
Кріпімо свої серця словами Господа, який нас запевняє, що життя Олександра змінилося, а не закінчилося. Просімо нашого милосердного небесного Батька, щоб запровадив Олександра до свого Дому, де панує любов, радість і правда, де немає сліз і зітхань, щоби долучив його до грона спасенних, де разом зі своїм покровителем Архангелом Михаїлом прославлятиме Господа».
Після спільної молитви та похоронних урочистостей тіло Захисника спочило на міському кладовищі м. Рава-Руська.
Гладкий Олександр Ігорович, народився 21 травня 1986р у м. Рава-Руська у сім`ї вчительки та військового. Закінчив Луцький національний технічний університет із дипломом бакалавра промислового будівництва. У січні 2024р. добровільно став до лав ЗСУ. Службу починав у лавах 214-го окремого штурмового батальйону OPFOR. У квітні 2024р. отримав перше поранення на Покровсько-Кураховському напрямку. Після завершення реабілітації продовжив свій бойовий шлях у 5-ій окремій важкій механізованій бригаді, у званні старшого стрільця вогнеметника. У січні 2025 року отримав друге важке поранення. Пройшовши нелегкий шлях відновлення повернувся до своїх побратимів. Підчас проходження служби здобув довіру та повагу керівництва. Отримав призначення до новоствореного підрозділу наземних роботизованих комплексів (НРК).
Автор фото: Остап Костишин та Богдан Чех.
Текст: Віта Якубовська
