4 лютого 2026 року, в катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові відбулася зустріч богопосвячених осіб, спільноти яких діють на теренах Харківсько-Запорізької дієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Про це пише Харківсько-Запорізька дієцезія.
Зустріч розпочалася урочистою Святою Месою, яку очолив єпископ Павло Гончарук у співслужінні з єпископом Яном Собіло, та зі священниками, що прибули з різних парафій дієцезії.
На початку Літургії єпископ звернувся з теплим словом привітання: «Дорогий отче єпископе, я дуже радий твоїй присутності. Отець єпископ тримає лінію фронту в Запоріжжі, я стою тут. Вітаю вас, дорогі брати монахи та священники, які приїхали з усієї дієцезії. Вітаю вас, дорогі сестри монахині, богопосвячені особи. Вітаю весь вірний люд».
У своїй проповіді єпископ зосередив увагу на найглибшому питанні життя: що є найважливішим для людини сьогодні?
Ми живемо у вирі численних труднощів – війна, смерть близьких, поранені, скалічені долі, зруйновані сім’ї та міста. Однак, окрім зовнішніх руйнувань, існує ще одна – руїна людського серця, коли в ньому бракує Божої присутності. Таке серце втрачає надію, відчуття гідності, мир і спокій. Воно стає зболілим, шукає тепла й визнання, чіпляється за все, що дає ілюзію значущості, і глибоко страждає.
Саме тому, як наголосив єпископ, богопосвячені особи покликані допомагати людям віднайти джерело життя, миру та надії. Серцем цього покликання є живі відносини з Ісусом Христом – джерело духовної енергії та сили.
Звертаючись до біблійних прикладів, проповідник згадав, що Ісус, прийшовши до своєї батьківщини, не був прийнятий, бо люди дивилися лише поверхово, по-земному. Так само і цар Давид, прагнучи відчути власну силу, шукав її не в Бозі, а в чисельності війська. Людина легко підмінює свою гідність зовнішніми досягненнями або матеріальним успіхом.
Єпископ підкреслив, що кожен покликаний бути посадженим біля дерева життя, з якого черпається сила. Коли слабшає зв’язок з Богом – бракує часу на Святе Письмо, адорацію, духовне читання, глибоке переживання Євхаристії – серце починає засинати. Тоді навіть велика активність стає лише «шумом», позбавленим Божої присутності.
Кожне згромадження має свою унікальну харизму, але те, що наповнює і оживляє її, – світло Ісуса Христа, яке виходить із серця. Тому так важливо докладати всіх зусиль, щоб серце залишалося з’єднаним з Господом. Адже перший удар зла спрямований саме на роз’єднання людини з Богом.
Окремі слова вдячності єпископ Павло скерував до богопосвячених осіб, які, попри війну, залишилися служити тут, в Україні:
«Дякую вам – можливо, відважно скажу – від імені Ісуса Христа: дякую, що ти залишився зі Мною там, де люди Мене шукають. Дякую, що служиш і допомагаєш іншим побачити, що у світі є роса – є добро».
У завершенні єпископ наголосив, що богопосвячені особи є знаком Божої присутності для тих, кому служать, і побажав, щоб Святий Дух оживляв серця, наповнював їх життям, силою, миром і радістю. Адже незалежно від результатів, найважливіше – бути з Господом і нести Його там, де Він нас поставив, щоб після земної мандрівки увійти в повноту любові Божого Серця.
Після Святої Меси зустріч продовжилася спільним обідом та братнім спілкуванням.
Фото Агнесс-Наталія Кубанська
