У римсько-католицькій катедрі Мукачева 11 листопада в обідню пору було дуже людно з приводу відзначення покровителя храму – святого Мартина Турського. Урочисту Месу з цієї нагоди очолив єпископ-емерит Мукачівської дієцезії Антал Майнек OFM. Разом з ним співслужили правлячий єпископ Микола Лучок ОР та ординарій Мукачівської Греко-Католицької єпархії єпископ Теодор Мацапула IVE.
Про це пише Мукачівська дієцезія.
Столітнє склепіння храму знову сповнилося милозвучним співом та молитвами на різних мовах. Адже дух любові поєднав присутніх у спільному зверненні до Творця через заступництво святого покровителя Мукачівської катедри.
Процесія духовенства урочисто увійшла до храму під звучання гімну Святого Ювілейного 2025 року у виконанні мукачівських парафіяльних україномовного та угорськомовного хорів.
На святкування прибули священники зі всієї дієцезії, сестри монахині, богопосвячені особи, представники різних спільнот і рухів та багато паломників з різних парафій, щоб спільно з мукачівськими парафіянами за заступництвом святого Мартина молитися за мир в Україні, за наших захисників, за добрі сім’ї та за покликання до священницького і богопосвяченого життя.
Настоятель Мукачівської парафії отець Іштван Погань на початку Євхаристії привітав та представив гостей урочистості. Крім духовенства, це були також представники влади, гості з інших парафій та представники духовенства Мукачівської Греко-Католицької єпархії.
У проповіді єпископ-емерит насамперед зауважив, що кожен із задоволенням ділиться про тих осіб, ким захоплюється. Тож і він радо проповідує про Бога та про Його людей – про святих. З нагоди урочистості св. Мартина єпископ Антал скерував думки присутніх саме до цього святого. Проповідь лунала українською, угорською та словацькою мовами завдяки перекладу, котрий робив настоятель Хустської парафії святої Анни отець Олександр Сулінчак.
«Святий Мартин настільки любив Бога, що прагнув залишатися з Ним наодинці. Але таке перебування не є бездіяльним: Бог промовляє до Мартина і той приймає Його слово, Його спасенну волю, Його покликання», – сказав єпископ-емерит. «Якби ви мали любов і ділилися нею як святий Мартин, то ви б лід розтопили!» – підкреслив проповідник та заохотив дарували ближнім любов, добре слово, усмішку, своє лагідне серце або, якщо хтось потребує, то нашу пораду. Водночас закликав говорити про добро та не осуджувати.
У своїх роздумах єпископ Антал не оминув того факту, що Мартин був і залишився військовим. Насамперед служив як офіцер, гвардієць імператора, а згодом – як солдат Христа. «В особливий спосіб останні чотири роки біль війни, воєнних дій торкається нас…, – зауважив єпископ-емерит. – Бог через Духа Святого надихає псалмоспівця і передає людям дуже важливу інформацію, що Він не є Богом війни, Він не є Богом смерті. Він хоче життя». У світлі цих слів єпископ пригадав слова Христа: перемагайте зло добром!
На підставі слів Святого Письма, у чому нас теж запевняє постать св. Мартина, можемо зробити висновок, що «темряву неможливо перемогти темрявою». У цьому нам допоможе простий жест – запалити, навіть, щонайменше світло. «Ісус є тим світлом, від якого можеш запалитися, яке можемо перейняти, носити в собі, давати далі, світити іншим і а також його святі, які і сьогодні палають, надихають і передають це світло. І святий Мартін є тим святим, який не просто прийшов до висновку, що від цього моменту я буду порядною людиною, я дотримуватимусь заповідей і більше нічого не робитиму. Таке собі пасивне християнство, наслідування Христа. Ні, він залишився воїном, але продовжив воювати, перемагаючи зло саме добром».
Зростаючи не тільки у військовій кар’єрі, Мартин розвивався і духовно, що дало йому зрозуміти, що ворогом є не інша людина, не інший народ, не інша нація, а злий дух і його демони, які намагаються нас протиставити один одному. Святий Мартин зрікся зброї перед своїм військовим керівництвом, але продовжив свою боротьбу на духовному фронті. У цьому його запалі єпископ Антал порівняв Мартина з апостолом народів Павлом, котрий теж був темпераментною людиною. «Адже святий Мартин спричинився до євангелізації народів, які населяють Європу». Він ніс «віру і любов словом і своїми вчинками, як християнин, як пастир, як єпископ, від Паннонії (нинішньої Угорщини), де народився, аж до берегів Атлантики – по всій Європі».
Підсумував проповідь єпископ-емерит Антал Майнек словами про Божу любов, котра перевершує все і навіть тоді, коли людина не змінюється, Бог любить її.
Після обряду Причастя до слова був запрошений правлячий єпископ Микола Лучок ОР, який насамперед висловив вдячність Богу за цей день. «Яка велика благодать діяла сьогодні через нашу молитву – це великий дар! Особливо у цьому часі у нашій державі, коли триває болісна війна… Тривання в молитві – це великий дар. Наша місія – це тривання в молитві, в Христовій перемозі, у мирі, який приніс нам Христос». Єпископ Микола подякував єпископу-емериту Анталу за його служіння та порівняв його з святим покровителем катедри. «Коли св. Мартин помирав, а його співбрати почали жалкувати, що він їх покине, то Мартин звернувся до Бога зі словами: Якщо хочеш, то я ще залишуся заради них і буду служити. Подібно, коли світлої пам’яті папа Франциск прийняв зречення єпископа Антала, то він охоче залишився і продовжує служити у Мукачівській дієцезії». Правлячий єпископ подарував своєму попереднику ікону Маріаповчанської Богородиці, куди часто єпископ-емерит їздить у паломництва.
До слова також було запрошено ординарія Мукачівської Греко-Католицької єпархії єпископа Теодора Мацапулу IVE. Він привітав владик і всіх присутніх зі святом та, зокрема, висловив єпископу-емериту Анталу Майнеку вдячність за співпрацю, особливо, що стосувалася того часу, коли Греко-Католицька Церква виходила з підпілля.
«Сьогодні маю дуже гарну і особливу місію – передати Мукачівській дієцезії мощі блаженного священномученика Петра Ороса», – сказав єпископ Теодор та вручив реліквію правлячому Мукачівському єпископу Миколі Лучку. Владика пригадав слова кардинала Ґжегожа Рися, сказані під час беатифікаційної Служби, що блаженний Петро Орос був близьким і до римо-католиків. «Він назвав його мостом. Коли починається війна, як згадав кардинал, то перше, що руйнується – це мости. Бачили, що Петро Орос служив таким «мостом» і його знищили». Владика підкреслив, що сьогодні завданням є відбудувати ці «мости» для того, щоб «ми могли не тільки у гості один до одного ходити, але щоб ми могли творити разом міцну і спільну Церкву де і наші, і ваші вірники можуть спасатися».
За звичаєм, що є в Мукачівській дієцезії, в кінці Меси відбулося вручення нагород Плаща св. Мартина. Цьогоріч кандидатами до нагородження у категорії Pro Fide стали Вікторія Ферко з парафії Пресвятого Серця Ісуса села Бене та Йожеф Салаі з Ужгородської парафії св. Георгія. Нагороду Плаща св. Мартина у категорії Pro Ecclesia отримала Віолета Уста, органістка Мукачівської парафії св. Мартина.
Перш, ніж уділити благословення на завершення Святої Меси єпископ-емерит Антал Майнек пригадав про подію шестирічної давності, коли саме в урочистість святого Мартина було оголошено про призначення єпископа-помічника, який на тепер вже є правлячим єпископом Мукачівської дієцезії. З цими словами він також подарував єпископу Миколі образ його небесного покровителя – святого Миколая, єпископа і чудотворця.
Після благословення реліквіями святого Мартина, які зберігаються у Мукачівській катедрі, всі присутні урочисто заспівали Папський гімн, опісля – духовний гімн-молитву «Боже Великий, єдиний», а також гімн святому Мартину.
Текст і фото: Тетяна Решетар
Відео: Veritas
