Голова Конференції єпископів латинського обряду в Україні висловлює вдячність Папі Леву XIV за День молитви і посту 22 серпня, присвячений тим частинам світу, що страждають від війн. «Під час війни усвідомлення цінності незалежності стало набагато більшим. Війна принесла також досвід, наскільки треба цінувати мир», – зазначає він у контексті Дня незалежності, який відзначатимуть українці наступної неділі.
Про це пише Vatican News.
Надія, яка не зникає навіть під найінтенсивнішими і найжорстокішими обстрілами. Український народ живе із суперечливими почуттями: з одного боку, біль через безперервні атаки російських військ; а з іншого боку, надія на те, що міжнародні переговори, які тривають цими днями, зможуть відкрити шлях до миру після більш ніж трьох з половиною років війни, смертей і жорстокості. У цьому контексті Лев XIV вирішив присвятити завтрашній день, 22 серпня, день літургійного спомину Пресвятої Діви Марії Цариці, молитві та посту, щоб закликати до миру і справедливості для країн, що перебувають у стані війни, особливо для України та Святої Землі. В інтерв’ю для ватиканських медіа єпископ Віталій Скомаровський, голова єпископату латинського обряду в Україні, висловлює вдячність Святішому Отцю та ділиться своїми думками про відзначення Дня незалежності в умовах повномасштабної війни.
Минулої середи, наприкінці загальної аудієнції, Папа Лев XIV закликав провести у п’ятницю, 22 серпня, день молитви і посту, «випрошуючи Господа, щоб дарував нам мир і справедливість». Яке значення має цей заклик Святішого Отця для Церкви в Україні?
Те, що Святіший Отець пам’ятає про нас, це дуже важливо. Тому що ініціатива Вселенського Архиєрея є закликом до всієї Церкви у всьому світі. І навіть, можливо, не лише до Церкви, але й до всіх людей доброї волі. Ця ініціатива має надзвичайну силу, і тому ми дуже раді, що Святіший Отець пам’ятає про нас. Це є відповідь на слова Євангелія, які кажуть, що молитва і піст – це сила, яка має дуже великий вплив на те, що відбувається, на історію. Ми маємо багато таких прикладів. Й ми дуже раді, звичайно, тому, що це цей намір стосується і нас, стосується припинення війни в Україні. А те, що Святіший Отець теж казав, що цей мир потребує багато праці і молитви, то ми раді об’єднатися разом з іншими людьми об’єднатися в цій молитві і в цій праці. До речі, нещодавно мали вже такий день. З ініціативи Міжнародної спілки генеральних настоятельок (UISG) 14 серпня було оголошено День молитви і посту за мир у світі, а зокрема в Україні. І до цього заклику приєдналися Українська Греко-Католицька Церква та Римо-Католицька Церква в Україні. Звичайно, і наші вірні теж приєдналися до цієї ініціативи, молилися, постили.
Ваше Преосвященство, що б Ви хотіли сказати в контексті дипломатичних кроків різних міжнародних лідерів, спрямованих на досягнення тривалого миру в Україні? Якими є настрої вірян і духовенства, що старається допомагати людям зберігати надію?
Як віруючі люди, ми, насамперед, відкриваємо кожного дня, що наша надія, насамперед, – на Бога. Ця надія ніколи не підводить. Звичайно, що в здійсненні своїх намірів Бог користується теж людьми. І всі люди, які щось роблять для цього миру, вони є тими, хто, виконує волю Бога, Який хоче, щоб мир був між людьми. Але ми побачили за весь час війни, що коли надіятись на людей, то можна переживати велике розчарування. Натомість надія на Бога ніколи не соромить. А як там Бог це буде керувати, то це вже Його, так би мовити, свята воля. Звичайно, це дуже добре, і ми вітаємо всі зусилля людей. Але загалом пересічні люди мають мало інформації чи знання цих внутрішніх процесів, які відбуваються, тому наші зусилля скеровані на те, щоб молитися і підтримувати своєю молитвою тих, від кого залежить настання миру в нашій державі.
У неділю, 24 серпня, Україна відзначатиме чергову річницю відновлення незалежності. І це відбувається в той час, як триває боротьба за її збереження. Дуже багато людей втратило життя за неї. Як змінюється сприйняття цінності дару свободи, незалежності в цьому контексті?
Коли в 1991 році Україна отримала незалежність, я пам’ятаю настрої, що тоді панували: яке велике щастя, що це обійшлося майже безкровно і ця незалежність не була якось виборена. Мається на увазі в той момент, бо в історії звісно, тривала боротьба за неї. Але як показав час, незалежність – це дуже коштовна річ, і тепер ми бачимо, як дорого доводиться заплатити за те, щоб бути незалежними. Тому я думаю, що дуже великі зміни відбуваються в тому, що люди більше цінують свій народ, своїх близьких, своїх захисників, свою Батьківщину і свою незалежність. Напевно, усвідомлення цієї цінності стало набагато-набагато більшим, ніж, можливо, колись було. Звичайно, боротьба триває, і ми хочемо все робити для того, щоб цю незалежність зберегти. Я думаю, що війна принесла також досвід, наскільки треба цінувати мир. Бо ми завжди молилися про мир, але я не думаю, що ми належним чином усвідомлювали, наскільки це великий дар жити в мирі, жити без війни.
Завтра Ви відправлятимете похорон військового, який має 45 років і залишає дружину і трьох дітей. Ви мали вже багато похоронів військових. Як Ви знаходите силу і потрібні слова, щоб кожним разом підтримувати, надавати моральну й духовну підтримку тим, хто втратив своїх рідних?
Звичайно, це не є легко. Це є дуже тяжкий час молитви, коли є похорон військових. Звичайно, це люди, які ще повні сил, які мають свої родини, батьків, дітей, дружин. І тому це нелегко. Але я думаю, що люди, які втрачають своїх близьких, в цей момент надзвичайно потребують цього слова віри, слова укріплення. Так, через те слово Бог діє в їхніх серцях. Хтось може думати: “Хіба може там якесь слово допомогти?” Але ті, хто переживав такі втрати, знають, що це слово допомагає, що це Боже слово, а не просто людське слово. І якщо це Боже слово, воно завжди нас втішає, воно – єдине, що укріплює, завжди дає надію на те, що ця розлука не є вічною, що ми зустрінемо наших рідних і близьких, і теж те, що їхня жертва не є даремною, що це є вияв любові до своєї Батьківщини, до свого народу. Ну і друге, це те, що життя не закінчується тут, на землі, що ми маємо вічне життя. Особливо, коли ми є на похороні віруючих людей, які це вічне життя вже прийняли на землі, це є підставою надії на те, що вони перебувають перед Божим лицем і отримали свою нагороду.
