Пропонуємо вашій увазі підсумок дев’ятої конференції, яку Проповідник Папського дому виголосив в рамках духовних вправ Римської курії.
Про це пише Vatican News.
«Надія на вічне життя», – такою є тема духовних прав Римської курії, які від 9 до 14 березня 2025 року відбуваються у Ватикані й у яких Папа Франциск бере участь завдяки відеотрансляціям. Конференції-медитації для учасників виголошує о. Роберто Пазоліні, OFM Cap, Проповідник Папського дому. Ввечері, 13 березня 2025 р., він поділився з учасниками роздумами на тему «Вічний відпочинок».
Перед початком молитви вечірні, яку очолив архієпископ Вітторіо Франческо Віола, Секретар Дикастерії Божественного культу й дисципліни Таїнств, він склав побажання Папі Францискові з нагоди 12-ї річниці понтифікату.
Відпочинок як сповнення
Як вже згадувалося в попередніх медитаціях, вічне життя – це дар, який уже присутній. Отець Пазоліні звернув увагу на те, що нам часто зрозуміти один його важливий аспект, яким є відпочинок. Він зауважив, що ми з дитинства чуємо молитву: «Вічний відпочинок даруй їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить. Нехай спочивають у мирі вічнім. Амінь». Однак, ідея вічності, що ґрунтується на понятті вічного відпочинку, може розчарувати, мовляв, життя завершується нескінченним спанням. Але джерелом такого сприйняття є глибока двозначність: ми сприймаємо відпочинок лише як бездіяльність, у той час як у Біблії він є станом сповнення та винагороди.
Сам Бог, як нагадав проповідник, переживав відпочинок, коли Ісус після смерті на хресті був покладений у гробі. Це був час не безплідної нерухомості, а сповнення діла, як говорить одна стародавня проповідь Великої Суботи: «Бог помер тілом і зійшов потрясти володіння аду». Христос відпочиває і, водночас, таємничо діє, визволяючи в’язнів із аду. Це вчить нас, що зупинитися не означає бути ставати непотрібними, а вміти приймати час з довір’ям, не ганяючись за нестримною та безплідною діяльністю.
Втрачена розкіш
За словами отця Пазоліні, сьогодні відпочинок став занедбаною розкішшю. Ми живемо в суспільстві, яке вимагає від нас бути завжди активними, завжди на зв’язку, завжди продуктивними. Але чим більше можливостей ми маємо, тим менше ми можемо по-справжньому відпочити. Притча про слугу, який після роботи не очікує винагороди, а визнає, що зробив те, до чого був покликаний, вчить нас важливого секрету. Поки ми живемо з одержимістю здобутків, ми ніколи не знайдемо спокою. Лише той, хто зі спокоєм приймає власну обмеженість, може нарешті відпочити в мирі.
Тренування вічного життя
Проповідник підкреслив, що справжній відпочинок – це не бездіяльність, а свобода. Це стан, коли ми не мусимо щось доводити, бо даємо Божій любові нас обійняти. Йдеться про внутрішній мир, який дозволяє нам сказати: «Хто ввійде в Божий відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних». Добре проводити відпочинок означає тренуватися у вічному житті, навчаючись жити без страху, відпустити поверховне та довіритися тому, що вже діє в нас. справжній відпочинок – це внутрішній мир, він не вимірюється результатами, а здатністю приймати те, що життя нам дарує. Це не втеча, а спосіб навчитися жити більш насичено, без тривоги. Це не пасивність, а активна довіра, яка робить нас вільними в тому, щоб любити. Врешті-решт, як підсумував о. Пазоліні, вічне життя – це не далека мета, а дійсність, яка зростає у нас всередині. Й ми вже тепер покликані нею жити.
