У неділю, 27 жовтня, Святою Месою у базиліці Святого Петра у Ватикані завершилась друга сесія XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів. Розмова з представником від РКЦ в Україні єпископом Радославом Змітровичем ОМІ про зустріч із Папою Франциском та досвід синодальності, який варто використовувати на українській землі.
Отче-єпископе, чи була у Вас нагода особисто зустрітися з Папою Франциском?
Так, двічі мені вдалося на мить підійти до Святішого Отця, щоб подякувати йому за підтримку і продовження на один рік служіння владики Леона в нашій дієцезії. Звичайно, я попросив його про благословення.
Який досвід Синоду, на Вашу думку, корисно було би впровадити в Україні?
Синодальність, про яку йшлося на Синоді, має різні виміри і значення. Тут я виокремлю два застосування. Перше стосується слухання іншого зі зрозумінням. Я думаю, що ми в Україні дуже потребуємо цього слухання один одного, слухання того, що переживає інший, намагання зрозуміти його страждання і біль. Це дуже важливо для зцілення різних травм війни. Від того, як ми слухаємо, як ми розуміємо наших військових та інших людей, які особливо постраждали від війни, значною мірою залежить їхня здатність жити нормальним життям.
Друге – застосування синодальності в процесі розпізнавання Божої волі та побудови єдності. Ідея полягає в тому, щоби перед прийняттям рішення, наскільки це можливо, запитувати людей, розповідаючи їм про проблему чи ситуацію. Запитати кожного, хто має право брати участь у цьому розпізнаванні. Звичайно, це вимагає зрілості, якої нам усім потрібно вчитися. Мати відвагу висловити свою думку і мати зрілість, віру, які дозволять прийняти ухвалене рішення як своє власне, коли воно розходиться з тим, що ми запропонували….
Синодальний процес виявив також слабкі сторони нашої Церкви. Де на Вашу думку, нам ще треба дозрівати?
Церква прекрасна, велична, свята, її Голова – Христос Господь, її члени – Пресвята Богородиця і багато святих. Ми теж є Його членами, і саме ми маємо недоліки, слабкості. Ми потребуємо дозрівання, навернення, насамперед у наших стосунках з Господом Богом. Наскільки Він дійсно є Першим, настільки ми також чинимо правильно. У контексті Синоду це також означає віру в те, що Бог провадить Церкву.
З яким Словом повертаєтесь в Україну?
Два слова. Перше від єпископа з Белфасту, з яким я був у групі. Він дуже вірний вченню Церкви, використав чимало пропозицій Синоду і сказав мені, що це зробило «різницю» (принесло зміни – прим. ред).
Друге слово прийшло з глибини серця. Бог веде Церкву, Христос Воскрес, і можна тільки посміхатися у відповідь на спроби ослабити Церкву. Господь Бог через життя, історію розставить все на свої місця. Мені особисто здається, що нас у світі чекають все більш складні часи і кожен несе відповідальність перед Богом.
