24 жовтня 2023 року спочила у Бозі сестра Клементина Яніна Ціцюрська зі Згромадження Сестер Бенедиктинок Місіонерок. Монахиня прожила 74 роки та відійшла до Господа на 44-у році чернечих обітів. Похоронні обряди відбудуться у м. Бар на Вінниччині 25 жовтня.
С. Клементина (Ціцюрська Яніна Григорівна) народилася в с. Стасюки Барського району. Народилася 8 вересня 1949 р., але через плутанину, пов’язану з перенесенням реєстраційних установ, у документах датою її народження помилково вказали 19 вересня. Її батько, Ціцюрський Григорій Степанович (нар. приблизно 1912 р. н.), православний, після смерті першої дружини одружився вдруге з Станіславою Іванівною Степанкевич (нар. приблизно 1916 р. н.), католичкою. Від першого шлюбу у нього залишився син Леонід, а в другому народилося ще шестеро дітей: Петро (1943), Антоніна (1947), Яніна (1949), Микола (1951), Станіслав (1954), Анна (1956).
У 1949 р. Яніна була охрещена в костелі св. Анни в м. Бар, ймовірно, о. Марцелієм Високінським. Там же приступила до Першої сповіді та Причастя у віці близько 6 років, уділив таїнств о. Хіларій Вільк. До прийняття святих таїнств Яніну разом з ще кількома дітьми протягом кількох катехиз перед великодніми святами таємно готувала пані Марися, парафіяльна катехитка тих часів. У день Першого Причастя її привела до храму бабця, одягнена у велику хустку, під яку й сховала малу Яніну. Подібно були одягнені й родичі інших дітей. Стояли неподалік виходу з храму. Коли під час Святої Меси настав момент Причастя, дітей швидко завели у кімнатку при вході (зараз парафіяльна крамничка), а після прийняття Причастя так само швиденько вивели з храму. Радянська влада дуже пильнувала, щоб діти не брали участі в богослужіннях, тож доводилося бути дуже обережними. До костелу зі Стасюків було 7 км, тож малою не часто могла приходити до храму. Мама все одно намагалася брати з собою дітей, хоча йти треба було далеко, а чимось під’їхати практично не було можливості. Пізніше пригадувала, як у часи, коли не було священника, органіст готував усе як до Меси, клав на вівтарі також священницький орнат і люди молилися й співали. У період Великого Посту співали «Гіркі Жалі». Підлога була цементна, верхні вікна храму побиті, тож взимку було дуже холодно. Органіст читав Євангеліє, люди молилися, плакали і розходилися.
Таїнство Миропомазання Яніна прийняла уже за часів служіння в Барській парафії о. Броніслава Бернацького (зараз єпископа), у віці близько 35 років.
Освіту мала лише шкільну: до 4-го класу навчалася у с. Регентівка, а до 8-го – в с. Чемериське Барського району. Далі, майже відразу після закінчення школи, пішла працювати на будівництво, малярем-штукатуром. Пройшла у Вінниці відповідні 3-місячні курси і відтоді без перерви, аж до монастиря, працювала в будівельній бригаді, яка, як згадувала, була дуже дружною і привітною до неї. Праця була важкою, подекуди виснажливою, але ніколи не скаржилася.
Щонеділі ходила до храму, а в будні разом з іншими дівчатами приходила до костелу допомагати. О. Броніслав, спостерігаючи за ними, бачив їхнє прагнення глибшого пізнання Бога, тож порадив дівчатам вступити до Третього францисканського ордену світських. Однак Боже Провидіння приготувало несподіванку: у день, коли мало відбутися прийняття до ордену, несподівано приїхала с. Клара Стащак зі Згромадження Сестер Бенедиктинок Місіонерок, яка, прибувши з Польщі, на той час перебувала в Мурафі. Так сталося, що того дня вона поїхала до соснового лісу, аби назбирати шишок для ліків, але почався сильний дощ і треба було його перечекати, а потім зламався автомобіль. Бар був ближче Мурафи, тож вирішили шукати тут допомоги і таким чином ще й потрапили на урочистість. Усіх інших кандидатів прийняли, а здивованих дівчат попросили зачекати, аби познайомити з с. Кларою. Так перед Яніною й дівчатами відкрилася перспектива ще тіснішого життя з Богом, шлях чернечого покликання. Ще протягом року Яніна працювала в будівельній бригаді. Спочатку перші сестри мешкали в старенької парафіянки поблизу храму. Все відбувалося таємно, за себе сестри страху не мали, найбільше боялися за священника, аби в нього не було неприємностей. Однак, як згадувала пізніше: «Бог нас охороняв на кожному кроці». Яніна отримала чернече ім’я Клементина, таким було хресне ім’я с. Клари Стащак.
У 1979 р. отець Леон Малий (зараз єпископ-помічник Львівської архідієцезії) приїхав до Бару і мав звершувати приміційну Месу. Ніхто й гадки не мав, що він навчався на священника… Церква жила в підпіллі через переслідування. Під час тієї Святої Меси сестри склали свої перші чернечі обітниці. Мама Яніни знала, що її донька черниця, батькові ж вона боялася сказати, і коли таки наважилася, він лише дорікнув, чому не сказала раніше – і благословив. У 1983 р. склала Вічні чернечі обітниці. Шаргород був першим місцем чернечого служіння с. Клементини. О. Зенон Туровський OFM просив допомоги, тож у 1985-1991 роках с. Клементина працювала там з іншими сестрами. В парафії, що відроджувалася, тривали ремонтні роботи у храмі, тож сестри виконували багато важкої праці, зокрема у кухні, в храмі… В 1991-1998 роках служила захристиянкою в Кам’янці-Подільському, у 1998-2007 – в Жмеринці, в 2007-2011 – в Ізмаїлі, в 2011-2014 – в Деребчині. З 2014 року перебувала у Бару.
Як згадують сестри, сестра Клементина – це людина, яка насправді все своє життя присвятила Богові і не жалкувала своїх сил та здоров’я, жертовно працюючи на Божій ниві. Вона мала вразливе серце на людське горе, страждання і біль. Була тихою, наче непомітною, але водночас дуже активною в парафії. Окрім турботи про належний стан захристії і церковної білизни, с. Клементина була небайдужою до людей, яких зустрічала і які просили її про якусь допомогу, пораду чи просто хотіли поділитися своїми радощами або проблемами. Допомагала людям похилого віку, мала дар слухати людей, вміла їх підтримати добрим словом і молитвою. Мала теж почуття гумору і радість життя. Була відвертою, щирою і прямолінійною. Важко згадати, щоб с. Клементина колись була незадоволена або знеохочена життям. Вона ніколи не байдикувала, не сиділа склавши руки. Зустрічаючи людей, які завдавали їй душевного болю, вміла керуватися любов’ю і духом пробачення стосовно них. Мала велике смирення, тихість, працьовитість, любила Бога, Божу Матір, любила молитися.
Відійшла до Господа 24 жовтня 2023 року.
Вічне спочивання дай їй, Господи, а світло віковічне нехай їй світить. Хай відпочиває у мирі вічному. Амінь.
