Свячення дияконату у Вінниці

В день свята свв. Симона та Юди Тадея, 28 жовтня 2022 р., у вінницькому римо-католицькому храмі Святого Духа був рукоположений у диякони семінарист міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater» Алехандро Ґевара.

Про це пише CREDO.

Нововисвячений диякон народився 29 вересня 1992 року в Мексиці. Коли йому було 7 років, батьки перебралися на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки. Там, у м. Чикаго, його батько, пан Антоніо, працював тоді на автотранспортному підприємстві. У Чикаго пройшли юнацькі роки Алехандро. У 12 років він увійшов до неокатехуменальної спільноти, де й розпізнав покликання до священства. Вперше Алехандро почув голос Ісуса, що кликав іти за Ним, під час паломництва до Вашингтона на зустріч із папою Бенедиктом ХVI, який прибув у США з Апостольським візитом у квітні 2008 року. А з 2010 року Алехандро готується до священницького служіння в семінарії «Redemptoris Mater» у Вінниці.

На свячення сина — не боячись війни

Обряд рукоположення звершив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, який очолював урочисту Святу Месу. Разом із Його Преосвященством співслужили єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович,  ректор семінарії «Redemptoris Mater» у Вінниці о. Мирослав Цибульський, настоятель парафії Святого Духа о. Віталій Кащук, настоятель парафії Божої Матері Ангельської бр. Юзеф Хроми OFMCap та численна група священників, більшість яких — випускники місійних семінарій «Redemptoris Mater» у Києві, Вінниці й Варшаві. В урочистості взяла участь екіпа катехістів-ітінерантів, відповідальних за Неокатехуменальну дорогу в Україні: священник Римської дієцезії о. Раймунд Пупковскі, пані Марія Еухенія Кастільо та семінаристи Сергій Тірпак і Станіслав Клєджік. Щоб розділити радість із сином — попри небезпеку, пов’язану з війною, до Вінниці приїхали батьки нововисвяченого п. Антоніо і п. Вірхінія. На запитання, як вони зважилися приїхати в країну, де триває війна, пані Вірхінія відповіла: «Не хотіли, щоб наш син у цей важливий момент свого життя був без нас». А пан Антоніо додав: «Я взагалі люблю подорожувати і дякую Богу за те, що дав нагоду побувати в Україні».

Покликані бути оселею Духа, але не народжуємося такими

«У будь-якому свяченні — чи то дияконату, чи то пресвітерату, — сказав для CREDO єпископ-ординарій, — ми виконуємо волю Божу. Адже сам Бог вибирає дияконів і священників, як колись вибрав апостолів. Ми бачимо це ще в Старому Завіті, а в Новому Завіті Ісус Христос ще більше це підкреслює. Свячення — це велика радість для Церкви, для парафії, для семінарії. Передусім тому, що воно показує нам: усе те, що вкладалося в цю людину протягом років навчання в семінарії, починає приносити добрі плоди. Це те, чого чекає Церква. Це Боже зерно — зерно Божої любові, віри, надії — впало в серце Алехандро і принесло плід. Ісус Христос каже: ‘Жнива великі, але робітників мало’. І я певен,  що ми всі — і спільнота, і семінарія, і дієцезія — усі ми радіємо також і тому, що буде кому замінити нас на тому місці, на яке Бог нас поставив. У світі так є: хтось відходить, а хтось приходить на їхнє місце. Так було і є в Церкві: на зміну старшим приходять молодші — ті, котрі почули голос Бога, який їх покликав, і хочуть, щоб це покликання здійснилося в їхньому житті».

Проповідь під час Святої Меси виголосив єпископ Радослав Змітрович. Сьогодні, — сказав він, — ми бачимо дію Бога, дію Святого Духа. Наприкінці Першого читання ми почули неймовірні слова про те, щоб ми разом будувалися в «Божу оселю у Духові». Людина має бути помешканням Святого Духа. І в цьому полягає велич покликання Церкви, що вона веде людину до Бога в Дусі. Чи може бути щось більше? І чи може бути щось більш необхідне для людини? Якщо людина не є помешканням Святого Духа, то хто живе в цій людині, що в ній відбувається? Правда така, що ми не народжуємося помешканням Святого Духа. Якби люди народжувались як оселя Святого Духа, не було б війни — не тільки тієї, що точиться в Україні, але не було би «війн» між людьми, війн у наших родинах і в нас самих.  

Чи щось змінилося з Ісусових часів?

Твоє покликання, — продовжив владика Радослав, звертаючись до Алехандро, — полягає в тому, щоби впроваджувати  мир: у суспільстві, в державі, в родинах, і в самих людях, і в усьому світі. Святий Павло писав, що наше тіло мертве через гріх, який живе в нас. І це є причиною того, що ми не можемо панувати над своїм тілом — наше тіло панує над нами. Це змушує людей жити тільки для самих себе, що, своєю чергою, стає причиною всіх конфліктів. Хто може визволити нас із цього тіла смерті? Після цих слів св. Павло каже: «Якщо Дух воскресив Ісуса Христа з мертвих, Він оживить і наше мертве тіло». І це дає змогу виходити на зустріч іншим, любити, служити. Сьогодні ми багато чули про служіння. Бути дияконом — це означає служити. І це можливе тільки коли Святий Дух житиме в тобі. Бачимо, що замало просто бути в Церкві, приймати Святі Таїнства. Дуже часто ми бачимо, що ті, хто веде війну також охрещені, приймають Таїнства, знають Євангеліє. Потрібно щось більше: відкритися для Святого Духа, дати Йому жити в нас.

Далі, посилаючись на прочитаний уривок із Євангелія, Його Преосвященство сказав: Ми чули, що Ісус зціляв стражденних. Чи змінилося щось із тих часів? Не змінилося нічого. Сьогодні багато нещасних, бідних, багато тих, хто страждає і потребує допомоги. І тому неймовірно важливо, щоб і ти, і я, і ми всі були переконані, що Ісус і сьогодні може з великою силою зцілювати людей. Нині, як і тоді, один тільки Ісус Христос має повну пропозицію щодо того, як позбавити людину всіх страждань. Тільки Церква має відповідь на всі страждання людини, на всі конфлікти, всі війни.

«Я тебе вибрав — і Я з тобою»

По закінчення проповіді Алехандро висловив своє бажання прийняти дияконський стан, щоб вірно виконувати це Боже покликання. По завершенні обряду рукоположення о. Раймунд Пупковскі убрав нововисвяченого диякона в далматику, надягнув на нього єпитрахіль, а єпископ Леон Дубравський вручив йому книгу Євангелія.

«Я дуже щасливий, — сказав для CREDO о. Раймунд, — що сьогодні свята Матір-Церква Кам’янець-Подільської дієцезії отримала нового диякона. Ми щасливі, що 2009 року єпископ Леон Дубравський, ідучи за натхненням Святого Духа, захотів, щоб, за словами св. Йоана Павла ІІ, дієцезія дихала двома легенями-семінаріями: дієцезіяльною, яка готує пресвітерів передусім для служіння в дієцезії, і дієцезіальною місійною семінарією ‘Redemptoris Mater’, яка готує пресвітерів також і для потреб усієї Вселенської Церкви, для мiсiйної діяльності, для євангелізації в усьому світі. Ми щасливі, що нововисвячений диякон, який народився в Мексиці, приїхав колись до нас зі Сполучених Штатів Америки, де здобув середню освіту, — а після часу семінарійної формації сьогодні інкардинований у Кам’янець-Подільську дієцезію в Україні. Нас також радує присутність на урочистості його батьків. Вони, не зважаючи на дуже важку ситуацію, яку нині переживає Україна, сміливо приїхали на його рукоположення. Нехай це буде для нас знаком, який дає надію, що ця війна скоро закінчиться, щоб ми могли у мирі проголошувати Добру Новину всьому світові».

Відповідаючи після Меси на подяки о. Раймунда, владика Леон із притаманним йому гумором зазначив, що «Неокатехуменальна Дорога навчила його говорити». Зі свого боку, він подякував катехістам, відповідальним за Неокатехуменальну дорогу в Україні. Його Преосвященство — і це можна назвати традицією дієцезії — подарував іконки батькам нововисвяченого диякона, а йому самому — Розарій, і побажав, щоб ця молитва допомагала йому долати труднощі на шляху до святості.

«Сьогодні, — сказав Алехандро Ґевара, — я передусім дякую Богу за роки перебування в Україні, тим більше що Україна не була моїм особистим вибором. За ці роки я вже вкотре переконався, що Бог — завжди вірний. Я не раз впадав у різні кризи: не тому, що опинився в іншому мовному і культурному середовищі — інша мова та інша культура мене цікавили; а тому, що приходили сумніви, питання, чи не помилився я, вибираючи саме цю дорогу. Але Господь насправді завжди був біля мене, і завжди показував, що любить мене таким, який я є: з моїми слабкостями, моїми сумнівами і, буду відвертим, — із моїми гріхами. І коли я занепадав духом, Господь давав відвагу підводитися і йти далі. У важкі моменти я немовби чув Його голос: ‘Сміливіше, не бійся! Я тебе вибрав і Я з тобою’. Дякую Богу і за всіх тих людей, які всі це роки допомагали мені й підтримували мене: катехістів, форматорів, братів і сестер із неокатехуменальної спільноти: як у Штатах, так і тут, у Вінниці».
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2022/10/332294

Схожі новини:

Поширити новину: