В’язниця «Бригідки» розташована в самому серці Львова – неподалік від Оперного театру та головної вулиці міста – проспекту Свободи. Вона знаходиться на початку вулиці Городоцької. У народі в’язницю називають «Бригідками», тому що до розформування, здійсненого австрійськими загарбниками, тут був монастир сестер бригідок.
Дирекція пишається минулим свого закладу. У головному залі, де відбуваються щоденні інструктажі командного складу і службовців, встановлено фігуру св. Бригіди – покровительки Європи. Її подарували в’язниці капелан о. Ґжеґож Драус та львівська парафія св. Йоана Павла ІІ.
У СІЗО підозрювані перебувають під час слідства. Тут утримуються чоловіки і жінки, а також є в’язничний шпиталь з єдиним в Україні відділенням для онкохворих в’язнів. Службовці закладу доброзичливо ставляться до душпастирства. Навіть у часи обмежень, спричинених пандемією, для ув’язнених проводилися онлайн трансляції театральних вистав християнського театру «Еммануїл» ім. Кароля Войтили з парафії св. Йоана Павла ІІ.
Тут щоденно працюють представники п’яти різних конфесій. Греко-католицький капелан із дипломом психолога навіть отримав у СІЗО посаду психолога для більш повноцінного служіння. Це перший такий випадок в Україні. На території закладу діють три каплиці. А у внутрішньому дворі та в коридорі, яким проходять усі співробітники, капелани розмістили фігуру Матері Божої.
Згідно зі старим законом душпастирство у СІЗО було можливе лише з окремого, особистого дозволу прокурора, який вів слідство щодо даного конкретного в’язня. На практиці ж це закривало душпастирство для великої кількості в’язнів. Душпастирська рада церков з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі (Міжконфесійна місія «Духовна та благодійна підтримка в місцях позбавлення волі» – це український осередок «Prison Fellowship») спільно з керівництвом пенітенціарної служби добилися внесення змін у законодавство, які дозволили зустрічі з попередньо ув’язненими на тих же умовах, що й з уже засудженими. Це була значна перемога.
Отець Ґжеґож Драус, римсько-католицький капелан, а тодішній голова ради, згадує, що українські капелани та персонал сприймали недопущення затриманих до богослужінь як нормальну практику і не вірили в можливість змін. Отець Драус, який походить з Польщі та має досвід в’язничного душпастирства в декількох країнах, нагадував посадовцям про європейські норми та норми ООН, які вимагають однакового ставлення до затриманих і засуджених в’язнів з точки зору їхніх прав на релігійне самовизначення. Важливу роль відіграли зустрічі з польським керівництвом пенітенціарної служби Люблінського повіту та візити українських капеланів до Люблінського слідчого ізолятора. Завдяки цьому у новому Законі про пенітенціарну службу Верховна Рада України постановила, що затримані «мають право на необмежений доступ до представника релігійної організації». Від закону до практики, як відомо, довгий шлях, але в’язниця «Бригідки» першою запровадила можливість надання душпастирських послуг затриманим.
Отець Ґжеґож Драус (він також є головним капеланом Римсько-Католицької Церкви в Україні) постійно зустрічається з різними категоріями в’язнів: затриманими (чоловіками та жінками), засудженими і хворими. За його участю відбуваються численні хрещення та перше Причастя.
У в’язниці також є відділення для засуджених до довічного ув’язнення. Згідно з чинним законодавством, помилування чи пом’якшення покарання для таких в’язнів неможливе раніше ніж після 38 років позбавлення волі. В одній із каплиць «Бригідок», яку називають «молитовною кімнатою» у відділенні засуджених до довічного ув’язнення, щоденно відбуваються молитовні зустрічі та богослужіння під керівництвом різних капеланів, у тому числі і римсько-католицьких. Капелан може перебувати з групою в’язнів у закритому приміщенні без будь-яких обмежень, що сприяє душпастирському служінню.
Досвід останніх десяти років показує, що ефективне служіння капеланів у в’язницях не тільки можливе, але й необхідне.
