30 січня у Львівській катедрі архієпископ Мечислав Мокшицький відслужив Святу Месу та здійснив обряд поховання воїна, який загинув захищаючи Україну. Віталій Свінціцький був парафіянином львівської митрополичої базиліки. З перших днів повномасштабної війни боронив Україну, був депутатом Львівської міської ради, служив у складі 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ.
Про це пише Львівська архідієцезія.
Провести захисника України до місця його останнього земного пристановища та віддати останню шану брату, депутату та побратиму прибули рідні та друзі загиблого, його сусіди та парафіяни храму, численні священники з навколишніх римсько- та греко-католицьких парафій, а також військові капелани Львівської архідієцезії.
У проповіді митрополит сказав:
«Засмучена і терпляча Родино!
Дорогі Вояки, захисники Вітчизни!
Возлюблені Брати і Сестри!
З великим даром молитви стаємо в цій парафіяльній святині, щоб супроводжувати світлої пам’яті Віталія Свінціцького в його останню земну подорож і бути поруч з його рідними у такий нелегкій хвилині життя.
Ми зібрались тут, щоб вдячною молитвою вшанувати героїчність і відвагу воїна та захисника Батьківщини. A також, щоб просити Милосердного Господа про дар спасіння для Віталія. В цю драматичну хвилину важко говорити про смерть. Але також і про життя.
Важко знайти відповідні слова до того, щоб попрощатися, а треба це зробити. Що ж сказати рідним, близьким Віталія, коли серце стискає біль, коли не сила зупинити сліз жалю, коли розум раз за разом задає питання – як дійшло до такої трагедії, a віра жевріє надією на вічне щасливе життя.
Що сказати побратимам Віталія, які переживають трагедію воєнних дій і втрату друзів, з якими зжилися як з рідними?
Що сказати парафіянам, приятелям, знайомим і зібраним тут на похороні?
На думку мені спадає такий вислів: «Не вмирає той, хто залишається в серцях людей». Не вмирає, бо за словами мудреця: «Великі і шляхетні люди є готові віддати життя, обороняючи цінності, яким служать».
Ісус каже: «Ніхто не має більшої любові, як той, хто віддає своє життя заради своїх друзів»! Перед нами у домовині лежить така любов, яка віддала життя заради ближніх та вітчизни. Тому з честю і шаною преклонімо коліна перед цією любов’ю. (…) Віталій пішов на війну, як сказав: «із переконанням, що мій Бог є зі мною». А ми хочемо звернутися до тебе: «Воїне Віталію, твій Бог є з тобою!» А сьогодні нехай запровадять тебе до Нього ангели, а коли туди прибудеш, нехай приймуть тебе мученики і впровадять тебе до Царства вічного життя.»
Після завершення похоронних урочистостей архієпископ Мечислав Мокшицький подякував усім, хто прийшов попрощатися із загиблим воїном Віталієм Свінціцьким, віддати борг вдячності, який ми усі маємо перед людьми, що захищають нашу країну від російських нападників і жертвують своє життя заради свободи і миру України.
Довідка:
Віталій Свінціцький (11.09.1977-25.01.2023)
Народився у сім’ї військових. У 1991 році закінчив середню загальноосвітню школу №62 міста Львова. Впродовж 1995-2000 років навчався на технологічному факультеті Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького. У 2020 році закінчив юридичний факультет Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Учасник Помаранчевої революції, активно підтримував Майдан під час Революції Гідності. У 2014 році добровольцем вирушив на Схід, де захищав Батьківщину у складі 80-ї окремої Десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
У 2015 році повернувся до цивільного життя, продовжив громадську та волонтерську діяльність: заснував соціальний тренажерний зал для ветеранів АТО «Купол», був одним із співорганізаторів місцевого «Фестивалю спорту» та щорічного фестивалю «Active Army Fest».
Депутат Львівської міської ради 7-го скликання. Засновник ГО «Союз ветеранів десанту», керівник ГО «Громадянське суспільство і влада», президент ФК «Барилів». Із 2020 року був директором ТОВ «Зафраїр» та головою ФГ «ДоРеМі».
Із перших днів повномасштабного вторгнення росії вступив до лав 80-ї бригади. Незважаючи на отримане у липні важке поранення, після нетривалого лікування повернувся на фронт. Указом Президента України був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
У Віталія Свінціцького залишились донька, дружина та батьки.
Текст і фото: Олександр Кусий
