Єпископ Язловецький: Синод – тривалий процес, яким Церква відкрита на сучасні виклики

У жовтні 2021 р. Папа Франциск відкрив у Ватикані XVI Звичайну асамблею Синоду єпископів «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія». Перший етап синоду проходив на дієцезіяльному рівні і завершився підсумковим документом.

Про те, що увійшло до підсумкового документу першого етапу Синоду, а також про те, чи відбувалися синодальні дискусії в українських римо-католицьких дієцезіях, чи виправдалися страхи та упередження багатьох католиків щодо синодального шляху – CREDO запитує в координатора синодальних праць в Україні від імені РКЦ, єпископа Олександра Язловецького.

Отже, завершився перший дієцезіяльний етап Синоду єпикопів і його плодом став підсумковий документ. Розкажіть нам про нього: з чого він складається, на підставі чого виник і чи доступний він для ознайомлення?

Як усі знаємо, по цілому світі в дієцезіях відбувалися синодальні дискусії, і ми як Католицька Церква обох обрядів могли трішки скуштувати цих дискусій, бо у багатьох парафіях вони були. З’явилися навіть певні напрацювання; але війна все змінила і нам стало не до синоду. І поки синодальні дискусії у цілому світі продовжувалися – ми вже були зайняті зовсім іншими справами. Тож як Церква ми не провели загального підсумку дискусій; це зробили окремі дієцезії та надіслали свої синтези просто до Рима.

У Римі ці синтези від Конференцій єпископатів та Східних Церков (але не тільки, бо у всіх вірян, а також спільнот і чернечих згромаджень була можливість висилати свої пропозиції та зауваження напряму до Генерального секретаря Синоду) зібрали та опрацювали. Таким чином, 112 Конференцій зі 114 наявних у світі та 15 із 21 Східних Церков подали свої синодальні висновки. Усе опрацював секретаріат Синоду і видав документ, який називається «Розшир місце свого намету». Це цитата з 54 розділу пророка Ісаї, яка символічно – і, на моє переконання, влучно – представляє синодальний шлях у Вселенській Церкві. Бо «розширити намет» означає розіпнути запонки, які має намет; перебити кілки, щоб зробити його ширшим, більшим, щоби впустити більше людей. Документ уже можна знайти в інтернеті українською мовою і я рекомендую всім ознайомитися з ним. Він дуже легко читається. Це не якийсь важкий богословський трактат зі складними термінами; це зібраний голос католиків цілого світу – наскільки було можливо це зробити на 44 сторінках. Часто це цитати з того, про що дискутували католики у цілому світі, і дуже гарно, що під кожною цитатою чи парафразою зазначено, з якої країни цей голос.  

Чи прослідковуються у документі якісь конкретні тенденції? Можливо, у ньому закладена якась основна думка, що переважає над іншими?

Основної думки, яка переважає над іншими, у цьому документі немає, тому що для дискусій на дієцезіяльному рівні було запропоновано 10 тез. Тож люди висловлювали свої думки по кожній і цих тез, і вони у тексті між собою перегукуються. Читаючи, ми побачимо уваги про екуменізм – позитивні й негативні; пропозиції про реформу літургії, які виходять від мирян; порушено питання ролі мирян, залучення мирян у процеси в Церкві; роль та становище жінок – критикується сексизм у Церкві, хоча відсотково жінок у ній більше; також порушено питання місійної діяльності та про групи відчужених людей у суспільстві – бідні, сироти, мігранти; фінансова прозорість у діяльності церковних організацій. До речі, в документі чітко зазначається, що це передовсім голос мирян.

Я більш ніж переконаний, що людина – незалежно від того, чи вона з вищою освітою, чи ні, – читаючи цей документ, знайде для себе багато гарних думок і буде задоволена, прочитавши. Або не буде – це залежить від очікувань.

Чи знайшли у документі відображення ті голоси з України, які все ж змогли зробити підсумок та надіслали свої висновки?

У документі Україну згадали двічі. Один момент – коли цитують Блаженнішого Святослава Шевчука, його пораду, як Церкві бути більш місійною; і другий раз, коли йдеться про жінок, які роблять аборти, що вони потребують великої допомоги – як у роз’ясненні, в чому полягає ця «процедура», так і, можливо, матеріальної чи іншої підтримки.

Що далі? Які наступні кроки?

В кінці документу є три широкі питання, відповідь на які належить дати дієцезіяльним комісіям РКЦ у цілому світі, адже сам цей документ буде надіслано їм на додаткове доопрацювання. Підсумки доопрацювання європейська Церква має надіслати до Праги, бо саме там у січні-березні відбуватимуться синодальні дискусії для Європейського континенту. Від кожної Конференції єпископів будуть скеровані делегації. Частина делегатів буде присутня на місці, а частина братиме участь у заходах онлайн. Є нагода «застрибнути в останній вагон» і привезти свої напрацювання з дієцезій, бо, попри все, дискусії все ж відбувалися там, де це було можливо. І це можна завезти у лютому до Праги. Я був обраний делегатом від Конференції єпископів РКЦ в Україні, також маю сформувати групу, яка представлятиме нашу Церкву і, наскільки нам ситуація дозволить, будемо брати участь або особисто, або онлайн.  

Словосполучення «синодальний шлях» має для багатьох досить-таки негативне забарвлення. Чи підтвердилися страхи тих з‑поміж нас, хто тривожився щодо напрямку дискусій під час першого етапу Синоду?

Я розумію, що критики дуже багато; для мене особисто теж є багато не дуже зрозумілих питань. Але, власне, для того і треба брати активну участь, обстоювати свою позицію. Скільки у нас було страхів, пов’язаних із тим, що ліберальні країни зараз почнуть просувати свої різні питання – Причастя для розлучених, благословення пар ЛГБТ і тому подібне. Ці питання і справді порушувалися по всьому світі, але одностайної позиції ніде не було. Не було навіть у тій конкретній країні, яку ми підозрюємо, що там усі дивляться у цьому напрямку. Тож, попри страхи, не варто бачити все лише у темних барвах. Треба бути активними, бо Дух Святий діє, – але від нас залежить, до чого ми дійдемо у цих дискусіях.

У самому документі навіть сказано про те, що в Католицькій Церкві у світі є багато страхів, і один із них – що у Ватикані вже все давно вирішено, тож невідомо, про що ми тут дискутуємо. Інші бояться надмірної демократизації Католицької Церкви. А є країни у Латинській Америці й Африці, які з великим ентузіазмом поставилися до того, що їх хтось хоче слухати, почути їхню думку. Тож варто сподіватися на добрі результати. Дискусії, які будуть у лютому в Чехії, вироблять свій підсумковий документ, секретаріат Синоду знову об’єднає ці підсумки і потім, у жовтні 2023‑го, відбудуться перші дискусії в Римі, а за рік – друге засідання. Цілком імовірно, що підсумковий документ знову буде розісланий по дієцезіях. Тобто це тривалий процес і хочеться вірити, що ми ці теми відшліфуємо добре і це допоможе Католицькій Церкві бути Церквою синодальною, більш відкритою на сучасні виклики, як ми цього прагнемо: і миряни, і священники, і наш Папа.

Схожі новини:

Поширити новину: