Бета-версія
Бета-версія
Бета-версія

Папа: щоб звіщати Євангеліє, Церква повинна бути вірогідною

Що стає на перешкоді для радості, що випливає з усвідомлення себе любленими Богом і які головні виклики стоять перед душпастирством сьогодні? Відповіді на ці запитання Папа Франциск шукав, зустрічаючись з єпископатом, духовенством, чернецтвом і катехитами Канади.

Про це пише Vatican News.

Коли не забуватимемо скеровувати погляд на Доброго Пастиря, то відкриваємо, що нас хтось ніжно оберігає, відчуваємо близькість Бога. І з цього народжується радість служіння, а перед нею – радість віри. Думками про це поділився Папа Франциск, проповідуючи під час вечірні в катедральному соборі Пресвятої Богородиці в Квебеці. Ввечері, 28 липня 2022 року, у цьому храмі він помолився разом з єпископами, священниками, дияконами, богопосвяченими особами, семінаристами і душпастирськими співробітниками Канади.

Християнська радість

«Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-божому», – закликав пресвітерів святий апостол Петро у своєму першому посланні, уривок з якого був прочитаний під час вечірні. В світлі цих слів Папа нагадав, що Ісус є Пастирем нашого життя, якого повинні наслідувати пастирі Церкви, піклуючись про ввірене стадо не примусово, не як заробітчани, а з ентузіазмом. А джерелом радості є усвідомлення того, що нашим пастирем є Ісус. Християнська ж радість не пов’язана з багатством чи забезпеченнями, ані з переконаністю в тому, що в житті не буде проблем і хрестів, вона «пов’язана з досвідом миру, що залишається у серці також і тоді, коли стаємо адресатами випробувань і скорбот, бо знаємо, що ми не самі, що нас супроводжує Бог, Якому не байдужа наша доля».

Два погляди на світ

У цьому контексті Святіший Отець заохотив присутніх запитувати себе, які справи з нашою радістю, чи Церква виражає радість Євангелія. Шукаючи відповідь, за його словами, потрібно замислитися над тим, що сьогодні загрожує радості віри. Й першою на думку спадає секуляризація, що «вже віддавна перетворила стиль життя людей, залишивши Бога практично на тлі». «Але потрібно відразу зробити уточнення: коли спостерігаємо за культурою, в якій ми занурені, за її мовою та символами, потрібно вважати, щоб не потрапити в полон песимізму та образи, дозволивши собі перейти до негативних суджень чи до даремної ностальгії», – сказав Папа, додаючи, що існують два можливі погляди на світ: «негативний погляд» і «погляд, який розрізняє».

Перший, як зауважив Наступник святого Петра, народжується з віри, яка почуваючись атакованою, сприймається як «обладунки», щоб захиститися від світу, обвинувачуючи дійсність. Але це не по-християнськи. «Господь, який засуджує дух світу, має добрий погляд на світ. Він благословить наше життя, добре говорить про на і про нашу дійсність, втілюється в історичних ситуаціях не для того, щоби засудити, але щоб проростити зерно Божого царства там, де здається, що тріумфує пітьма», – сказав він, додаючи, що ми повинні наслідувати Божий погляд, який «вміє розпізнавати добро», який «не є наївним», але таким, «що розрізняє дійсність».

Секуляризація та секуляризм

Святіший Отець навів повчання святого Папи Павла VI, залишені в Апостольському напоумленні «Evangelii nuntiandi», де він розрізняв між секуляризацією та секуляризмом. Перша, за його словами, є зусиллями, спрямованими на відкривання законів дійсності, закладених Творцем, і не є несумісною з вірою. Адже Бог створив нас вільними. Натомість, чимось іншим є секуляризм, «концепція життя, що повністю віддаляє від зв’язків із Творцем».

«Отже, як Церква, й насамперед, як пастирі Божого люду, як священики, як богопосвячені особи чи як душпастирські співробітники, ми повинні вміти робити це розрізнення, розпізнавати. Якщо піддаємося негативному поглядові та судимо поверхнево, то ризикуємо передати помилкове послання, немовби за нашою критикою секуляризації приховується ностальгія за сакралізованим світом, за суспільством інших часів, де Церква та її служителі мали більше влади та соціального впливу», – зауважив Папа, назвавши цю перспективу помилковою та наголосивши, що для нас проблемою має бути не зменшення соціальної ролі Церкви чи втрата привілеїв, але роздуми над змінами в суспільстві. Тоді побачимо, що «це не віра перебуває в кризі, а деякі форми та способи, якими її звіщаємо».

Дбати, що Ісуса знали

Тож наголосивши на тому, що існує потреба звіщати Євангеліє, щоби дарувати людям сьогодення радість віри, Святіший Отець зазначив, що це звіщення вимагає втілення відповідного особистого та церковного стилю життя, що «зможе наново запалити прагнення Господа та вливати надію». І щодо цього Папа запропонував замислитися над трьома викликами, першим з яких є дбати про те, щоб Ісуса знали. «Ми не можемо вважати, що передаємо радість віри, представляючи другорядні аспекти тому, хто ще не обійняв Господа в житті, або лише повторюючи деякі практики чи відтворюючи душпастирські форми минулого», – сказав він, вказуючи на потребу нових шляхів звіщати суть Євангелія тим, хто ще не зустрів Христа, що вимагає креативності і повернення до ентузіазму Діянь Апостолів.

Виклик свідчення

«Щоб звіщати Євангеліє, однак, – вів далі Папа, – потрібно також бути вірогідними. Ось другий виклик: свідчення. Євангеліє звіщається ефективно, коли промовляє життя, коли виявляє оту свободу, які визволяє інших, оте співчуття, яке нічого не просить взамін, оте милосердя, яке без слів говорить про Христа». Наступник святого Петра, зазначивши, що Церква в Канаді розпочала новий шлях, «після того, як була поранена та пережила потрясіння злом, скоєним деякими своїми дітьми», скерував свою думку до випадків сексуальних зловживань, споєних проти неповнолітніх і безпорадних, що «вимагають рішучої дії та невідворотної боротьби з цим».

«Хочу разом з вами ще раз попросити прощення в усіх постраждалих. Біль і почуття сорому, які відчуваємо, повинні стати нагодою для навернення: ніколи більше», – сказав Святіший Отець, згадавши також про шлях зцілення та примирення з братами і сестрами з тубільних народів, побажавши, аби ніколи більше християнська спільнота не допускала думку про вищість однієї культури над іншою. «Але щоб здолати цю культуру виключення, потрібно, щоб розпочали ми, пастирі, щоб ми не почувалися вищими над братами і сестрами Божого люду, щоб богопосвячені особи жили братерством і свободою в послусі в спільноті, щоб семінаристи були готовими стати відкритими та уважними служителями, щоб душпастирські працівники не сприймали своє служіння як владу», – додав він, закликавши будувати покірну, лагідну й милосердну Церкву.

Виклик братерства

Врешті, третім викликом Папа назвав виклик братерства. За його словами, Церква буде вірогідним свідком Євангелія настільки, наскільки її члени житимуть сопричастям, дбаючи про те, щоб кожен, хто наближатиметься до віри, знаходив «гостинну спільноту, що вміє вислухати, вступити в діалог». Тоді християнська спільнота «стає школою людяності, в якій вчимося любити одні одних як брати й сестри, готові разом трудитися для спільного блага».

«Це, дорогі браття і сестри, лише деякі виклики. Не забуваймо, що можемо долати їх лише силою Святого Духа, Якого повинні постійно призивати в молитві. Не дозвольмо, натомість, щоб у нас увійшов дух секуляризму, думаючи, що можемо створити проекти, які функціонуватимуть самі, самими лише людськими силами, без Бога», – підсумував Папа, завершивши проповідь молитвою до святого Франсуа де Лаваля, першого єпископа Квебека, чиї мощі спочивають у катедральному соборі.

Поширити новину: