Святий Лаврентій Дублінський
Лоркан Уа Туатейл, відомий також як Лаврентій О’Тул (бл. 1128–1180), походив із впливової ірландської династії Уї Муйредайг. Народився в графстві Кілдер, Ірландія. Його батько, Муйрхертах Уа Туатейл, був правителем північного Лейнстера.
Коли Лаврентію виповнилося десять років, його віддали в заручники Діармайту Мак Мурхаді, королю Лейнстера. Близько двох років хлопець перебував у важких умовах, після чого його передали під опіку монастиря в Глендалосі. Там він отримав освіту, а згодом вирішив присвятити життя Богові та приєднався до чернечої спільноти.
1153 року Лаврентія обрали абатом Глендалоського монастиря. Він дбав про розвиток чернечого життя, підтримував освіту, сприяв будівництву церков і допомагав нужденним. Під час голоду розпоряджався продавати монастирські цінності, щоб забезпечити їжею тих, хто її потребував.
1162 року Лаврентія висвятили на архієпископа Дубліна. Він став першим ірландцем, який очолив цю архідієцезію. Прагнучи реформувати церковне життя, запроваджував устав регулярних каноніків Аруезької традиції та сам долучився до їхньої спільноти. Провадив суворе аскетичне життя, носив волосяницю під єпископським одягом, багато молився та постив. Особливу увагу приділяв допомозі бідним і покинутим.
Після англо-нормандського вторгнення до Ірландії Лаврентій докладав зусиль для припинення насильства та примирення сторін. Під час захоплення Дубліна 1170 року намагався домовитися з нападниками про мир, а після падіння міста допомагав постраждалим. Надалі долучався до дипломатичних зусиль між англійським королем Генріхом II та ірландськими правителями, зокрема до переговорів, що сприяли укладенню Віндзорського договору 1175 року.
1179 року Лаврентій очолив групу ірландських єпископів на Третьому Латеранському Соборі в Римі. Папа Олександр III призначив його папським легатом в Ірландії. Після повернення архієпископ скликав церковний собор у Клонферті, щоб впроваджувати рішення церковної реформи.
1180 року вирушив до Англії з дипломатичною місією, щоб посередничати в конфлікті між Генріхом II та ірландським королем Руайдрі Уа Конхобайром. Після тритижневого перебування в абатстві Абінгдон вирушив слідом за королем до Нормандії. Дорогою тяжко занедужав і 14 листопада 1180 року помер у монастирі регулярних каноніків у місті Е (Нормандія, Франція). Папа Гонорій III канонізував його 1225 року.
Святий Лаврентій увійшов в історію як архієпископ, реформатор церковного життя та посередник у конфліктах. Його служіння поєднувало сувору особисту аскезу з турботою про бідних і прагненням миру.
Покровитель Дубліна та Дублінської архідієцезії.
