Святий Карло Борромео (обов’язковий спомин)

Карло (1538–1584) походив зі шляхетної італійської родини Борромео. Народився 2 жовтня 1538 року в Ароні, на березі озера Маджоре, неподалік від Мілана.

Отримав релігійне виховання, а батьки готували його до церковної кар’єри. У дванадцять років Карло отримав тонзуру — обряд, пов’язаний тоді зі вступом до духовного стану, — а також титул комендатора бенедиктинського абатства святих Гратиніана і Феліна в Ароні. Це призначення передбачало отримання доходів абатства, але не означало виконання обов’язків монастирського настоятеля. За переказом, Карло вважав, що кошти, не потрібні для його освіти, мають належати бідним. У 1552–1559 роках навчався в Павійському університеті, де здобув ступінь доктора канонічного та цивільного права.

1559 року Папою став Пій IV, дядько Карла по материнській лінії. Він викликав племінника до Рима, де в січні 1560 року призначив його кардиналом і доручив важливі церковні та адміністративні справи. Карло став одним із найближчих помічників Папи. Він відіграв важливу роль у завершальному етапі Тридентського собору, брав участь у підготовці його постанов і сприяв упровадженню рішень собору. У 1560 році його також призначили архієпископом Мілана.

У 1563 році Карло прийняв священицьке рукоположення, а згодом — єпископське. Безпосередньо очолити Міланську архідієцезію він зміг лише 1565 року. Відтоді присвятив себе пастирському служінню та впровадженню рішень Тридентського собору: здійснював візитації, засновував семінарії для підготовки духовенства, дбав про належний відбір кандидатів до священства, скликав численні дієцезіальні синоди та провінційні собори, засновував школи, підтримував лікарні й доброчинні установи. Також створив Братство християнського вчення для поширення катехизації. Підтримував монастирське життя та дбав про збереження давнього амвросіанського обряду в Міланській архідієцезії.

Під час голоду та епідемій Карло допомагав потребуючим, використовував власні кошти й майно для підтримки хворих і голодних, особисто відвідував недужих та уділяв їм Святі Таїнства. Коли в 1576–1577 роках Мілан охопила епідемія чуми, він організував три загальні покутні процесії вулицями міста. Під час цих процесій сам ішов босоніж із мотузкою на шиї, а під час однієї з них ніс реліквію Святого Цвяха.

Карло вирізнявся суворим покутним життям, багато молився, уникав розкошів і дбав про особисту духовну дисципліну. Особливу пошану виявляв до страстей Христових і прагнув власним прикладом заохочувати духовенство та вірних до оновлення християнського життя.

Папа Павло V канонізував Карла Борромео 1 листопада 1610 року.

У християнському мистецтві святого зображають у кардинальському вбранні, часто з розп’яттям, мотузкою на шиї або серед убогих. Серед інших атрибутів зустрічаються череп і бич.

Святого Карла Борромео вшановують як покровителя єпископів, кардиналів, катехитів і семінаристів.