27 жовтня 2026 року в Олешках розпочалося перемир’я, покликане забезпечити доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільних. Водночас, пам’ятаючи трагічний досвід Іловайська та підступність російських військ, християни посилено моляться за порятунок людей, які залишаються в заблокованому місті.
Про ситуацію в Олешках розповів для CREDO ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк OFM.
Екселенціє, чи могли б Ви прокоментувати перемир’я в Олешках, яке розпочалося сьогодні вночі?
Багато сказати не зможу – зі зрозумілих причин. Ми допомагали, чим могли, щоб цей процес просувався. Становище в Олешках – це, власне, приклад того, що може статися з цілою Україною, якщо вона підпаде під окупацію Росії. Це повторення Голодомору. Все заблоковано, і людям доводилося ходити десятки кілометрів в обхід, у село (не назву), пробували діставатися велосипедами, обхідними стежками, щоб дістати якусь їжу й так рятуватися. Потім їм закидали допомогу дронами – то російські військові ходили з обшуками й усе забирали. І ще звинувачували, що ці люди мають зв’язок із ЗСУ, «бо вам підкидають їжу».
Зараз це перемир’я триває. Я маю зв’язок зі священником – не напряму, бо це теж небажано, але через деяких парафіян… Тобто я все знаю, що там робиться, маю контакти й певні можливості допомогти. Тільки не знаю, наскільки про це можна говорити… Про те, чого там люди зазнають. Тобто зараз відкрито про це говорити не варто, бо тим людям можна зробити гірше.
Про Олешки інформація почала з’являтися близько року тому – що ситуація критична, але тоді інформаційне поле ніби й не помічало цього: були лише окремі голоси, які не отримували відгуку. А цього року пішов такий сильний розголос – і не лише в українських медіа, а й за кордоном, на досить високих рівнях…
Ми старалися, просили, я сам просив. Говорили Нунцію і просили, щоб він передавав цю інформацію до Ватикану: люди добрі, підносьте голоси, здіймайте шум, бо тут люди з голоду вмирають! Росіяни влаштували тут голодомор, заблокували все. Священник виїхав у сусідню парафію – назад не пустили, не міг в’їхати. Може, й добре, що не пустили, ще невідомо, що би з ним було… А зараз принаймні є надія, що почали завозити потрібне, міжнародні організації нарешті втрутилися…
Це – «типова Росія». Нічого не змінилося з часів сталінізму, Радянського Союзу. Ніщо не змінилося в їхніх методах. Тотальне винищення України. Є надія, що ситуація зміниться – і не лише стосовно Олешок. Світова спільнота, люди Заходу потроху прозрівають. Дуже повільно, на жаль, прозрівають… Навіть наші партнери і друзі. Бо, як каже приказка, «чуже горе не болить». А інші на цьому спекулюють.
Якщо вже Путіна називають «великим гуманістом», то Бен Ладен, як то кажуть, «відпочиває». Той теракт 25 років тому, коли бойовики Бен Ладена підірвали кілька будівель в Америці, – якби його назвали гуманістом, то що би вони тоді сказали? Два хмарочоси розвалив – а тут п’ятий рік цілі міста стирають з лиця землі, щодня вбивають людей, і Путіна називають гуманістом! Це хворий світ, і цим хворим світом керують, власне, хворі бізнесмени, які нічого, крім бізнесу, не бачать перед собою. От у такому світі ми живемо! Але є інші люди, які прозрівають, об’єднуються, і є надія, що їхні старання дадуть добрий результат.
А крім того, не забувайте, що Україна стала іншою. Ми раніше тільки плакали, бо постійно були биті, а нападник здачі не отримував. А тепер і їм дістається, причому цілком солідно. Тому Україна теж стала іншою.
Нас нарешті почали серйозно сприймати?
Так. І ми стали іншими, бо можемо відбиватися; і сприйняття України змінюється у світі.
Екселенціє, цими днями, поки оголошено перемир’я, чи організовують якісь додаткові молитви, щоб підтримати цей процес перед Богом?
Молитися треба, але додаткового нічого не проводимо. Бо молитва і так триває постійно. Ми постійно молимося за всіх людей у небезпеці, які терплять голод, страждають; ми щодня за них молимося на Службі Божій. І так можна молитися скрізь. А інформація про поточний стан справ доступна – моліться.
Скажу так: слава Богу, що не гірше! Бо біди там багато, але я знаю можливості нашого ворога – то могло бути ще набагато гірше. Розарій ми і так молимося щодня. І з вами разом молимося. Якихось «спеціальних молитовних акцій» не влаштовували.
В Олешках говорять про кілька тисяч людей, які ще залишилися, – як на мене, там уже і тих кількох тисяч немає: багато людей стежками через села вже повиходили, повтікали за цей час… За тих, хто залишився, ми молимося, просимо, щоб їм дали той гуманітарний коридор, щоб вони могли вийти й урятуватися, – бо дуже шкода людей. І дуже страшно за молодь і дітей, щоб їх, користуючись ситуацією, не депортували до Росії… Оце найгірше.
