10 жовтня 2026 року, в базиліці Святого Андрія в санктуарію Найсвятішої Крові Господа нашого Ісуса Христа в Мантові (Італія) кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, очолив Святу Месу, під час якої, представляючи Папу Лева XIV, проголосив блаженною сестру Марію Іньяцію Ісаккі, засновницю згромадження Урсулинок Пресвятого Серця Ісусового.
Про це повідомляє Vatican News.
Нова блаженна народилася у Стеццано, що у провінції та дієцезії Бергамо (Італія), 8 травня 1857 року, будучи десятою з одинадцяти дітей Джованні, управителя володінь графства Мороні, та Оліви Сіґолі. Під час хрещення їй дали імена Анджела Катерина, до яких згодом у сімейному колі додалося ім’я Анчілла. З самого дитинства вона в батьківському домі жила в атмосфері глибокої та щирої побожності, поєднаної зі скромною працьовитістю. У 1864 році родина переїхала до Тревіоло, а потім до Калуско-д’Адда, слідом за дядьком по батькові, священником Луїджі Ісаккі, місцевим вікарієм, який з 1883 по 1898 рік був духовним наставником семінарії в Берґамо. У 1874 році Анчілла прибула до Веркураґо, знову слідуючи за священником Луїджі, якого там призначили настоятелем парафії. Там вона познайомилася з Урсулинками святого Єроніма, заснованими сестрами Катериною та Джудіттою Чіттадіні, духівником і настоятелем яких був її дядько-священник.
Чернече покликання та місія
Натхенна Божою благодаттю та усвідомивши своє чернече покликання, 21 листопада 1879 року Анчілла вступила до Згромадження сестер-урсулинок у Сомасці. 4 грудня 1880 р. прийняла чернечий одяг, обравши ім’я сестра Марія Іньяція, а 15 грудня 1881 р. склала чернечі обіти, одночасно завершивши навчання та отримавши диплом вчительки початкової школи. У період з 1883 по 1885 рік вона викладала в коледжі «Чіттадіні» в Понте-Сан-П’єтро (Берґамо), а згодом стала його директоркою. Вона глибоко переймалася навчаннями, які передали сестри Чіттадіні, у вихованні дівчат та у глибокій набожності до Пресвятої Євхаристії й роздумах над Страстями Господніми.
Марія Іньяція виявляла незвичайні здібності у налагодженні стосунків із дівчатами, і щороку, наприкінці навчального року, провадила свою спільноту та учениць до Марійського санктуарію у Стеццано, щоб принести молитви подяки Божій Матері. З огляду на її людські та духовним якості, преосвященний Ґаетано Камілло Гуїндані, Єпископ Бергамо, у 1889 році, призначив її генеральною вікарією Згромадження та вчителькою новичок.
Нове Згромадження
У 1892 році в Згромадженні сформувалися дві тенденції: з одного боку, були сестри, які не бажали засновувати інших осідків, окрім тих, що вже існували в Сомасці та Понте-Сан-П’єтро; з іншого боку, інші сестри, серед яких була й блаженна, прагнули відкриття нових осередків. У цьому періоді графиня Б’янка Лібераті Станґа з Ґаццуоло (Мантова) через Єпископа Кремони преосвященного Бономеллі звернулася до Єпископа Бергамо з проханням надати кілька сестер, щоб в одній із її будівель відкрити приватну школу. Єпископ звернувся до Згромадження в Сомасці. Генеральна настоятелька дала згоду, але з умовою, щоб згадані сестри відокремилися від Згромадження, змінивши Устав та назву. Єпископ погодився і сім сестер, серед яких була і блаженна Марія Іньяція, зголосилися розпочати цей новий проєкт. Сестри прибули до місця призначення 5 вересня 1893 року, де їх тепло зустріли місцеві мешканці. На прохання сестри Марії Іньяції, сам єпископ Ґуїндані надав їм дозвіл зберігати чернечий одяг та дотримуватися Правила урсулинок, кожній на їхньому етапі чернечого життя. Через три місяці Єпископ Кремони підписав декрет про затвердження нового Згромадження під назвою «Інститут сестер-урсулинок Превятого Серця Ісуса». 5 вересня 1894 року він затверджує новий Устав цього Згромадження. В тому часі відкривається навчальний заклад Святої Клари, – платний для дівчат із заможних сімей, безкоштовний для малозабезпечених.
У 1894 році відбулася Перша Генеральна Капітула, і Марію Іньяцію обрали Генеральною настоятелькою та вчителькою новичок. Ґаццуоло стало місцем розташування Головного дому та новіціату. Так розпочався спільний шлях у здійсненні Божого задуму. У наступних роках розпочалося заснування нових монастирів, які, як і раніше, були присвячені вихованню молоді. Згромадження також відкрило сиротинець та інтернат. Тим часом чернеча спільнота починає зростати завдяки першим покликанням; з роками, за згодою єпископа Бономеллі, відбуваються церемонії облечин та складання обітів.
Труднощі чернечої спільноти
Однак спостерігалося також чимало втручань графині в управління Згромадженням. Вона не підтримала розширення апостольської діяльності сестер і хотіла брати участь у прийнятті рішень Згромадження, на що блаженна не погодилася. З цієї причини у 1903 році графиня наказала сестрам покинути її маєток. До цих труднощів додаються проблеми, пов’язані з Першою світовою війною та непорозуміннями з новими єпископами Бергамо, Кремони та Мантови. Мати Марія Іньяція через роки згадуватиме ці випробування, пишучи: «Благословенне страждання, яке дало нам можливість усвідомити, наскільки велике Серце Ісуса». Ситуація вирішилася 1 лютого 1917 року із заснуванням головного дому в Асолі в дієцезії Мантови.
В 1924 році через стан здоров’я Марія Іньяція відмовилася від служіння Генеральної настоятельки, однак і надалі втішалася духовним авторитетом. Вона померла в Серіате 19 серпня 1934 року (саме цього дня відзначатиметься її літургійний спомин).
Блаженна Марія Іньяція проявила героїчне втілення чесноти віри через інтенсивне молитовне життя. Навіть коли була зайнята освітньою діяльністю чи управлінням Згромадженням, вона надавала молитві абсолютного пріоритету. Набожність до Найсвятішого Серця Ісуса була одним із наріжних каменів її внутрішнього життя.
Героїчне виявлення чесноти надії в ній виявлялося в тому, що вона з упевненістю дивилася навіть на найскладніші ситуації. У моменти втоми та випробувань вона виявляла велику стійкість, покладаючись на допомогу Господа. Свою любов вона спрямовувала насамперед до Бога, для слави Якого прагнула присвятити кожну мить свого життя, а відтак – на боротьбу з будь-яким видом убогості. Саме у сфері освіти вона проявляла свою допомогу нужденним, віддано піклуючись про найбідніші сім’ї.
Чудо за посередництвом Блаженної
Чудо, затверджене для її беатифікації, сталося 30 вересня 1950 року і стосується сестри Марії Ассунти Заппелли, урсулінки Пресвятого Серця, яка одужала від полісерозитної форми туберкульозу, що спричиняв їй сильні головні болі. В У травні 1950 року у черниці зі згромадження, заснованого блаженною Ісаккі, було діагностовано захворювання «туберкульозного характеру», що підтвердилося рентгенологічними обстеженнями. Стан поступово погіршувався, аж поки її не госпіталізували. Призначене лікування виявилося неефективним, і стан пацієнтки погіршився до критичного. В цьому критичному стані одна з черниць того ж згромадження, до якого належала хвора, вирішила звернутися до Засновниці з проханням про ласку зцілення через девʼятницю молитов. Після її завершення, у присутності іншої сестри, хвора продемонструвала досить очевидне поліпшення стану. Рентгенологічне обстеження та подальший медичний огляд підтвердили повне одужання. Черниця прожила 92 роки і померла 7 вересня 2018 року від причин, що жодним чином не були пов’язані з хворобою 1950 року.
