Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні звернулися до українського та польського народів, а також до всіх людей доброї волі із закликом берегти правду про спільну історію, не допускати нової ворожнечі та будувати відносини між народами на основі взаємної поваги, справедливості, прощення і християнської любові.
Публікуємо текст звернення українською та польською мовами.
ЗВЕРНЕННЯ
ЄПИСКОПІВ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ
ДО УКРАЇНСЬКОГО І ПОЛЬСЬКОГО НАРОДІВ
ТА ВСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІ
Дорогі Брати і Сестри!
Улюблені Український і Польський Народи!
Шановні люди доброї волі!
Ми, римо-католицькі єпископи України, звертаємося до Вас у час, коли з болем спостерігаємо за зростанням напруження у польсько-українських відносинах. Знову оживають старі рани, у публічному просторі звучать гострі слова, окремі випадки насилля чи негідної поведінки переносяться на цілі народи, а історична пам’ять, яка б мала навчати мудрості, використовується як інструмент для нової ворожнечі.
Особливо боляче бачити це сьогодні, коли Україна продовжує переживати жорстоку війну, а польський народ упродовж останніх років явив надзвичайний приклад солідарності з мільйонами українців. Тому нагадуємо слова апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12, 21).
Наша спільна історія має сторінки великого добра, співпраці та взаємодопомоги, але має також сторінки насильства, несправедливості й невинно пролитої крові. Їх не можна замовчувати чи прикрашати. Жертви мають право на пам’ять та гідне поховання, їхні родини – на пошану до свого болю, а історична правда – на чесне і сумлінне дослідження.
Ми схиляємо голову перед усіма невинними жертвами. Їхня пам’ять закликає нас зробити все можливе, щоб подібне зло більше ніколи не повторилося.
Христос говорить: «Пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо 8, 32). Але правда визволяє лише тоді, коли не стає зброєю проти іншої людини. Святе Писання повчає нас, що любов і правда мають ходити разом. Пригадаймо слова псалмопівця: «Милосердя і вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались» (пор. Пс 85 (84), 11). Чим є правда без любові або любов без правди? Відповідь на це запитання дає св. Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн): «Не приймай за істину нічого, що позбавлене любові, і не приймай за любов нічого, що позбавлене істини. Одне без іншого стає руйнівною брехнею». Християнське примирення не означає забуття. Воно означає таку пам’ять, яка служить справедливості, але не породжує нової ненависті.
Моральна вина не передається у спадок разом із національністю, мовою чи прізвищем. Ті, хто чинив злочини у минулому і вже відійшов із цього світу, постали перед Справедливим Суддею, Який знає всю правду людських учинків і сердець. Але одного дня перед Ним станемо також ми.
І Господь запитає нас уже не про те, що зробили наші предки, а про те, що ми зробили з історією, яку успадкували.
Чи стала вона для нас учителькою мудрості? Чи навчила співчувати чужому болю? Чи, навпаки, ми дозволяємо старому злу породити нове зло?
Тому ми відповідальні за кожне слово і кожен вчинок, щоб самим не стати причиною нової кривди, нової ненависті, а згодом – і нових злочинів між нашими народами. Чи це може повторитися? На превеликий жаль, ми знаємо, що так, або й на щастя, бо можемо цьому запобігти.
Господь Ісус говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5, 9). Сам Бог навчає нас бути миротворцями – у словах, коментарях, публікаціях і вчинках.
Сьогодні особливо потребуємо роззброєння мови, що дуже добре узгоджується і зі словами св. Йоана Павла ІІ про «очищення пам’яті». Правда може бути сильною, залишаючись гідною. Пам’ять може бути вірною, не стаючи помстою. Любов до свого народу не вимагає зневаги до іншого, а справжній патріотизм не будується на приниженні сусіда.
Дорогі польські Брати і Сестри!
Українці пам’ятають величезне добро, яке польський народ виявив після початку повномасштабної російської агресії. І ми, як пастирі Церкви, з цілою відповідальністю хочемо засвідчити про це знову. Ви відкривали свої домівки для українських матерів і дітей. Польські родини, парафії, монастирі, волонтери, лікарі, місцеві громади і мільйони звичайних людей простягнули руку тим, хто втратив дім і безпеку.
За це добро ми не втомлюємося висловлювати Вам нашу глибоку вдячність та огортати своїми молитвами.
Ми усвідомлюємо також, що поведінка окремих українців у Польщі може справедливо викликати розчарування чи обурення. Невдячність, неповага до законів і звичаїв країни перебування чи безвідповідальність потребують чесної моральної оцінки, справедливого покарання, а в деяких випадках і депортації. Просимо водночас пам’ятати, що вчинок конкретної людини є її особистою відповідальністю і не може ставати характеристикою цілого народу.
Дорогі українці!
Особливо звертаємося сьогодні до Вас. Коли чуємо сумні повідомлення про прояви ненависті до українців, про образи, приниження чи несправедливе ставлення, природно відчувати біль і обурення. Але саме тоді випробовується наша християнська зрілість.
Не відповідаймо агресією на агресію і ненавистю на ненависть.
Пам’ятаймо, що один ворожий коментар чи негідний вчинок не є голосом усього польського народу. Поруч із болючими повідомленнями зберігаймо в серці пам’ять про поляків, які відкривали перед нами свої домівки, приймали наших дітей, допомагали біженцям, лікували поранених, збирали допомогу, молилися за Україну і головне – продовжують сьогодні чинити нам добро.
Нехай зло однієї людини не змусить нас забути добро тисяч інших.
Українці, які живуть у Польщі, покликані виявляти вдячність також способом свого життя: шанувати закони країни, яка їх прийняла, її культуру і традиції, бути чесними у праці, відповідальними у словах і доброзичливими у відносинах з людьми. Пам’ятайте, що ваші можливі переступи будуть суворо розцінені не лише доброзичливими Господарями краю, але й вашими співгромадянами – як в Польщі, так і в Україні.
За останні десятиліття тисячі поляків і українців будували нову історію відносин наших народів. Її творили священнослужителі й миряни, історики й учителі, громадські діячі, бізнесмени і політики, волонтери, родини та молодь. Не змарнуймо цього великого духовного і людського надбання. Докладімо власну частку до побудови справедливих, чесних і добросусідських відносин між нашими народами. Історія також нас вчить, що це цілком можливо.
Особливо звертаємося до батьків, учителів, священників, катехитів і вихователів. Передаваймо дітям правду і пам’ять, але не успадковану ненависть. Навчаймо їх відрізняти пам’ять від помсти, патріотизм від погорди, а особисту відповідальність – від колективного звинувачення.
Нехай молоде покоління успадкує від нас не обов’язок продовжувати давні конфлікти, а мудрість, необхідну для того, щоб їх завершити.
Звертаємося також до політиків, журналістів і публічних діячів. Історичний біль не повинен ставати інструментом політичної боротьби, а національні почуття – засобом мобілізації проти іншого, а відтак і власного народу.
Нехай священнослужителі разом із вірянами благають Господа про світло для будування миру між нами та шукають відповідей на складні запитання у Бога, який є джерелом любові; нехай історики досліджують минуле, щоб нам і нашим нащадкам не довелося повторювати помилок попередніх поколінь; а політики нехай сприяють цьому процесу, не шукаючи власної вигоди у гірких непорозуміннях між нашими народами.
Святий Йоан Павло ІІ наполегливо закликав поляків і українців до очищення історичної пам’яті та взаємного прощення. Цим шляхом ішли також пастирі наших Церков, повторюючи великі слова християнського примирення: «Прощаємо і просимо прощення».
Це не означає забуття. Це означає: пам’ятаймо так, щоб пам’ять більше не вбивала. Ці слова відносяться не тільки до болючої історії, вони повинні стати нашим девізом на щодень.
Прощення не скасовує справедливості – воно очищає її від помсти. Примирення не стирає історії – воно не дозволяє історії знову перетворитися на майбутнє кровопролиття. Що не в стані буде людям зробити самостійно, допоможе Всемогутній Бог, якщо будемо ходити Його шляхами.
Тому закликаємо наші парафії та церковні спільноти молитися за всіх невинних жертв, підтримувати зустрічі українців і поляків, молоді й родин, сприяти чесному історичному діалогу та допомагати тим, хто стає жертвою ворожості через своє походження. Нехай кожна спільнота і кожен із нас зробить хоча б один конкретний крок, який будує повагу та сприяє довірі.
Минуле вже сталося. Але майбутнє ще не написане. За нього відповідальні ми.
Тому запитаймо себе перед Богом не лише: «Що вони колись зробили нам?»
Запитаймо також: «Що я сьогодні роблю, щоб зло не повторилося?» Бо саме за це відповідатимемо ми.
Нехай наші слова лікують, а не ранять. Нехай наша пам’ять служить правді, а не ненависті. Нехай справедливість веде до примирення, а любов до власної Батьківщини навчає пошани до Батьківщини іншого.
Нехай Пресвята Діва Марія, яку з синівською любов’ю вшановують наші народи, випросить для України й Польщі справжню добросусідську приязнь, взаємну повагу і мудрість.
Перед Богом, Суддею живих і мертвих, перед пам’яттю померлих і перед поколіннями, які прийдуть після нас, будьмо відповідальними за мир і довіру між нашими народами.
ORĘDZIE
BISKUPÓW KOŚCIOŁA RZYMSKOKATOLICKIEGO W UKRAINIE
DO NARODÓW UKRAIŃSKIEGO I POLSKIEGO
ORAZ WSZYSTKICH LUDZI DOBREJ WOLI
Drodzy Bracia i Siostry!
Umiłowane Narody Ukraiński i Polski!
Szanowni Ludzie Dobrej Woli!
My, biskupi rzymskokatoliccy Ukrainy, zwracamy się do Was w czasie, gdy z bólem obserwujemy narastające napięcie w relacjach polsko-ukraińskich. Odżywają na nowo dawne rany, w przestrzeni publicznej padają ostre słowa, pojedyncze przypadki przemocy lub niegodnego zachowania są przenoszone na całe narody, a pamięć historyczna, która powinna uczyć mądrości, jest wykorzystywana jako narzędzie nowej wrogości.
Szczególnie bolesne jest patrzenie na to dzisiaj, gdy Ukraina nadal przeżywa okrutną wojnę, a naród polski w ciągu ostatnich lat dał nadzwyczajny przykład solidarności z milionami Ukraińców. Dlatego przypominamy słowa Apostoła Pawła: „Nie daj się zwyciężyć złu, ale zło dobrem zwyciężaj” (Rz 12, 21).
Nasza wspólna historia ma karty wielkiego dobra, współpracy i wzajemnej pomocy, ale ma także karty przemocy, niesprawiedliwości i niewinnie przelanej krwi. Nie wolno ich przemilczać ani upiększać. Ofiarom przysługuje prawo do pamięci i godnego pochówku, ich rodzinom – szacunek dla przeżywanego bólu, a prawdzie historycznej – uczciwe i rzetelne badanie.
Pochylamy głowy przed wszystkimi niewinnymi ofiarami. Ich pamięć wzywa nas, abyśmy zrobili wszystko, co możliwe, by podobne zło nigdy więcej się nie powtórzyło.
Chrystus mówi: „Poznacie prawdę, a prawda was wyzwoli” (J 8, 32). Ale prawda wyzwala tylko wtedy, gdy nie staje się bronią przeciwko drugiemu człowiekowi. Pismo Święte poucza nas, że miłość i prawda muszą iść w parze. Przypomnijmy słowa Psalmisty: „Łaskawość i prawda spotkają się z sobą, ucałują się sprawiedliwość i pokój” (por. Ps 85 (84), 11). Czym jest prawda bez miłości albo miłość bez prawdy? Odpowiedź na to pytanie daje św. Teresa Benedykta od Krzyża (Edyta Stein): „Nie przyjmujcie niczego za prawdę, co byłoby pozbawione miłości, ani nie przyjmujcie niczego za miłość, co byłoby pozbawione prawdy; jedno pozbawione drugiego staje się niszczącym kłamstwem”. Pojednanie chrześcijańskie nie oznacza zapomnienia. Oznacza pamięć, która służy sprawiedliwości, ale nie rodzi nowej nienawiści.
Winy moralnej nie dziedziczy się wraz z narodowością, językiem czy nazwiskiem. Ci, którzy w przeszłości popełniali zbrodnie i odeszli już z tego świata, stanęli przed Sprawiedliwym Sędzią, który zna całą prawdę o ludzkich czynach i sercach. Ale pewnego dnia także my staniemy przed Nim.
I Pan zapyta nas już nie o to, co zrobili nasi przodkowie, lecz o to, co my zrobiliśmy z historią, którą odziedziczyliśmy. Czy stała się ona dla nas nauczycielką mądrości? Czy nauczyła współczuć z cudzym bólem? Czy przeciwnie – pozwalamy, aby dawne zło zrodziło nowe zło?
Dlatego jesteśmy odpowiedzialni za każde słowo i każdy czyn, abyśmy sami nie stali się przyczyną nowej krzywdy, nowej nienawiści, a w konsekwencji – także nowych zbrodni między naszymi narodami. Czy to może się powtórzyć? Z wielkim smutkiem musimy przyznać, że tak. Ale właśnie dlatego mamy obowiązek zrobić wszystko, aby temu zapobiec.
Pan Jezus mówi: „Błogosławieni, którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi” (Mt 5, 9). Sam Bóg wzywa nas, abyśmy byli twórcami pokoju – w słowach, komentarzach, publikacjach i czynach.
Dziś szczególnie potrzebujemy rozbrojenia języka, co bardzo dobrze współgra ze słowami św. Jana Pawła II o „oczyszczeniu pamięci”. Prawda może być silna, pozostając godną. Pamięć może pozostać wierna, nie przeradzając się w zemstę. Miłość do własnego narodu nie wymaga pogardy dla innego, a prawdziwy patriotyzm nie buduje się na poniżaniu sąsiada.
Drodzy polscy Bracia i Siostry!
Ukraińcy pamiętają o wielkim dobru, jakie naród polski okazał po rozpoczęciu pełnoskalowej rosyjskiej inwazji. I my, jako pasterze Kościoła, z całą odpowiedzialnością chcemy po raz kolejny o tym zaświadczyć. Otwieraliście swoje domy dla ukraińskich matek i dzieci. Polskie rodziny, parafie, klasztory, wolontariusze, lekarze, samorządy i miliony zwykłych ludzi wyciągnęli rękę do tych, którzy stracili dom i bezpieczeństwo.
Za to dobro nieustannie wyrażamy naszą głęboką wdzięczność i ogarniamy naszą modlitwą.
Uświadamiamy sobie również, że zachowanie niektórych Ukraińców w Polsce może słusznie budzić rozczarowanie czy oburzenie. Niewdzięczność, brak szacunku dla praw i zwyczajów kraju pobytu czy nieodpowiedzialne zachowanie wymagają uczciwej oceny moralnej i – w przypadkach naruszenia prawa – odpowiednich konsekwencji, a w przypadkach przewidzianych prawem również deportacji. Prosimy zarazem pamiętać, że czyn konkretnego człowieka jest jego osobistą odpowiedzialnością i nie może stawać się cechą charakterystyczną całego narodu.
Drodzy Ukraińcy!
Szczególnie zwracamy się dziś do Was. Kiedy docierają do nas smutne doniesienia o przejawach nienawiści wobec Ukraińców, o zniewagach, poniżeniu czy niesprawiedliwym traktowaniu, naturalną rzeczą jest odczuwanie bólu i oburzenia. Jednak to właśnie wtedy poddana próbie zostaje nasza chrześcijańska dojrzałość. Nie odpowiadajmy agresją na agresję ani nienawiścią na nienawiść.
Pamiętajmy, że jeden wrogi komentarz czy niegodny czyn nie jest głosem całego narodu polskiego. Obok bolesnych doniesień zachowajmy w sercu pamięć o Polakach, którzy otwierali przed nami swoje domy, przyjmowali nasze dzieci, pomagali uchodźcom, leczyli rannych, zbierali pomoc, modlili się za Ukrainę i – co najważniejsze – nadal czynią nam dobro. Niech zło jednego człowieka nie przesłoni nam dobra tysięcy innych.
Ukraińcy żyjący w Polsce są wezwani do wyrażania wdzięczności także swoim stylem życia: poprzez szacunek dla praw kraju, który ich przyjął, jego kultury i tradycji, uczciwość w pracy, odpowiedzialność za słowa oraz życzliwość w relacjach z ludźmi. Pamiętajcie, że wasze ewentualne wykroczenia zostaną surowo ocenione nie tylko przez życzliwych gospodarzy tej ziemi, ale i przez waszych współobywateli – zarówno w Polsce, jak i w Ukrainie.
W ostatnich dekadach tysiące Polaków i Ukraińców budowało nową historię relacji naszych narodów. Tworzyli ją duchowni i świeccy, historycy i nauczyciele, działacze społeczni, przedsiębiorcy i politycy, wolontariusze, rodziny oraz młodzież. Nie zmarnujmy tego wielkiego dorobku duchowego i ludzkiego. Dołóżmy własną cegiełkę do budowania sprawiedliwych, uczciwych i dobrosąsiedzkich relacji między naszymi narodami. Historia uczy nas także, że jest to w pełni możliwe.
Szczególnie zwracamy się do rodziców, nauczycieli, kapłanów, katechetów i wychowawców. Przekazujmy dzieciom prawdę i pamięć, ale nie dziedziczoną nienawiść. Uczmy je odróżniać pamięć od zemsty, patriotyzm od pogardy, a odpowiedzialność osobistą – od oskarżenia zbiorowego. Niech młode pokolenie dziedziczy po nas nie obowiązek kontynuowania dawnych konfliktów, lecz mądrość niezbędną do tego, by je zakończyć.
Zwracamy się również do polityków, dziennikarzy i przedstawicieli życia publicznego. Ból związany z historią nie powinien stawać się narzędziem walki politycznej, a uczucia narodowe – środkiem mobilizacji przeciwko innemu, a w konsekwencji – także własnemu narodowi.
Niech duchowni wraz z wiernymi błagają Pana o światło potrzebne do budowania pokoju między nami i szukają odpowiedzi na trudne pytania u Boga, który jest źródłem miłości; niech historycy badają przeszłość, abyśmy my i nasi potomkowie nie musieli powtarzać błędów poprzednich pokoleń; politycy zaś niech sprzyjają temu procesowi, nie szukając własnej korzyści w gorzkich nieporozumieniach między naszymi narodami.
Święty Jan Paweł II wielokrotnie wzywał Polaków i Ukraińców do oczyszczenia pamięci historycznej i wzajemnego przebaczenia. Tą drogą podążali także pasterze naszych Kościołów, powtarzając wielkie słowa chrześcijańskiego pojednania: „Przebaczamy i prosimy o przebaczenie”.
Nie oznacza to zapomnienia. Oznacza to: pamiętajmy tak, aby pamięć już więcej nie zabijała. Słowa te odnoszą się nie tylko do bolesnej historii; powinny stać się naszą dewizą na co dzień.
Przebaczenie nie znosi sprawiedliwości – oczyszcza ją z zemsty. Pojednanie nie zamazuje historii – nie pozwala historii po raz kolejny stać się przyczyną przyszłego rozlewu krwi. A w tym, czego ludzie nie będą w stanie dokonać sami, pomoże nam Bóg Wszechmogący, jeśli tylko będziemy kroczyć Jego drogami.
Dlatego wzywamy nasze parafie i wspólnoty kościelne do modlitwy za wszystkie niewinne ofiary, do wspierania spotkań Ukraińców i Polaków, młodzieży i rodzin, do sprzyjania uczciwemu dialogowi historycznemu oraz do niesienia pomocy tym, którzy stają się ofiarami wrogości ze względu na swoje pochodzenie. Niech każda wspólnota i każdy z nas uczyni choćby jeden konkretny krok, który buduje szacunek i służy zaufaniu.
Przeszłość już się dokonała. Ale przyszłość nie została jeszcze napisana. To my jesteśmy za nią odpowiedzialni. Dlatego zapytajmy siebie przed Bogiem nie tylko: „Co oni nam kiedyś zrobili?” Zapytajmy także: „Co ja dzisiaj robię, aby zło się nie powtórzyło?” Bo właśnie z tego będziemy zdawać sprawę przed Bogiem.
Niech nasze słowa leczą, a nie ranią. Niech nasza pamięć służy prawdzie, a nie nienawiści. Niech sprawiedliwość prowadzi do pojednania, a miłość do własnej Ojczyzny uczy szacunku do Ojczyzny drugiego człowieka.
Niech Najświętsza Maryja Panna, którą z synowską miłością czczą nasze narody, wyprosi dla Ukrainy i Polski prawdziwą dobrosąsiedzką przyjaźń, wzajemny szacunek i mądrość.
Przed Bogiem, Sędzią żywych i umarłych, przed pamięcią zmarłych i przed pokoleniami, które przyjdą po nas, bądźmy odpowiedzialni za pokój i zaufanie między naszymi narodami.
