Під час зустрічі із очільниками та працівниками Італійської єпископської конференції (CEI) Папа Лев зазначив, що різні відомства, в яких вони працюють, «не є структурами, що існують самі по собі, а інструментами, за допомогою яких вони допомагають єпископам та Церквам в Італії», зміцнюючи єдність Церкви.
Про це пише Vatican News.
В суботу, 2 травня 2026 року, Папа Лев XIV прийняв на аудієнції у Ватикані кардинала Маттео Дзуппі, Голову Італійської єпископської конференції (CEI), архієпископа Джузеппе Батурі, генерального секретаря, директорів відділів та інших працівників структур єпископату з їхніми родинами. Він зазначив, що їхня праця є делікатною, а її важливість підкреслено у преамбулі Статуту CEI: «Італійська Єпископська Конференція, – як там зазначено, – […] є справжнім і авторитетним знаком єдності місцевих Церков, що розташовані в Італії; вона є законним і авторитетним представником Божого люду, що проживає в країні; сприяє узгодженій діяльності італійського єпископату, перебуваючи в особливій гармонії з Наступником святого Петра, Єпископом Риму та Примасом Італії» (Статут Італійської єпископської конференції, Преамбула, 3).
Бути вірними обов’язкам
Єпископ Риму подякував присутнім за все, що вони роблять «на всіх рівнях – від найвідоміших до найбільш прихованих і найбуденніших». Лев XIV наголосив на важливості вірності кожного своєму завданню, – звичайним обов’язкам, які, за його словами, хоч є простими, але корисними для загального блага і великими перед Богом: «уважно виконана робота, добре підготовлене засідання, терпеливість під час тривалого слухання, відданість у відповіді на прохання, порядок і дбайливе ставлення до приміщень». «У житті Церкви ніщо не є незначним, якщо робиться з вірою, любов’ю та в дусі сопричастя» – зазначив Папа.
Дбати про цілісність Церкви
У цьому контексті Святіший Отець запропонував замислитися над деякими важливими аспектами їхньої діяльності. Насамперед, Папа звернув увагу на характер служіння. Він наголосив, що різні відомства, в яких вони працюють, «не є структурами, що існують самі по собі, а інструментами, за допомогою яких вони допомагають єпископам та Церквам в Італії» зміцнювати єдність та дбати, щоб Церква була цілісною, наповненою Євангелієм та щедрою на вчинки милосердя. Це відповідальне завдання та взаємна співпраця «допомагає місцевим Церквам звіщати Добру Новину, йти разом і бути живою присутністю Господа в цій країні та у світі». Лев XIV підкреслив, що «навіть найбільш технічні, адміністративні чи організаційні справи – є частиною місії всієї великої Божої родини». За його словами, «служити в Церкві – це не просто виконувати якусь функцію, а активно брати участь, як члени, у житті “тіла”, головою якого є Господь». Він заохотив пам’ятати, що в центрі не стоїмо ми, наші відомства чи програми, але Господь. Отож, навіть найскромніша праця набуває сенсу, якщо вона сприяє зустрічі та єднанню з Ним.
Втілювати Євангеліє у праці
Далі Папа наголосив на важливості приналежності. Він зауважив, що «Христова Наречена не може служити як спостерігач, а лише з любов’ю того, хто усвідомлює свою приналежність до неї, у сопричасті віри та спільності, що є насамперед даром благодаті, даром Божим». Він зазначив, що місце праці «є першим простором, де вони покликані втілювати Євангеліє, сприяючи єдності та миру, з терпеливістю та смиренністю, у взаємній турботі та опіці». Це усвідомлення, за словами Єпископа Риму, має формувати те, як ми говоримо, слухаємо та підтримуємо інших, інтегруючи в робоче середовище справжній євангельський стиль життя.
Брати участь у місії Церкви
Відтак, Святіший Отець сказав, що служіння та приналежність нерозривно пов’язані з третім фундаментальним виміром життя Божого люду: місією. Він підкреслив, що присутні покликані брати участь у місії Церкви – «звіщати Христа, будуючи мости, налагоджуючи зв’язки, пропонуючи прихисток і допомогу кожному, хто потребує підтримки, слухання, любові». «Ми живемо в епоху глибоких змін – у сім’ї, у школі, на роботі, у сфері комунікації, у суспільному житті, у переданні віри, навіть в Італії», – сказав Святіший Отець, заохотивши їх не замикатися в собі й не боятися, а, навпаки, великодушно посвячувати себе» звіщенню Євангелія, щоб усі «були спасенні й дійшли до пізнання істини» (1 Тим. 2, 4).
