Під час наукового семінару, організованого Дикастерією у справах мирян, сім’ї та захисту життя 28 квітня 2026 року у Ватикані, присвяченого формуванню священників у світлі потреб сучасних сімей, учасники наголосили на необхідності відновлення тісного союзу між священниками і сім’ями як основи для зрілих покликань і життєздатних церковних спільнот.
Про це пише Vatican News.
У вівторок, 28 квітня 2026 року, Дикастерія у справах мирян, сім’ї та захисту життя організувала науковий семінар на тему «Таїнство подружжя, віра та munus docendi (завдання навчати)», який відбувся у палаці Пія IV у Ватиканських садах. Роздуми учасників були зосереджені на тому, як зробити формацію священників більш відповідною до потреб сімей, а також як відновити живий союз між сім’ями та душпастирями у парафіяльних спільнотах, щоб вони взаємно підтримували одне одного в умовах глобалізованого суспільства, яке дедалі більше підважує цінності сім’ї та батьківства. В зустрічі взяли участь близько 75 представників різних дикастерій Римської курії, семінарій і формаційних осередків – ректори, викладачі та відповідальні за підготовку майбутніх священників і освітню місію Церкви. Завершився семінар відкритим обміном думками.
Спільнота віри як джерело покликань
Роздумуючи над кризою покликань до сім’ї і до священства, додатковий Секретар дикастерії єпископ Даріо Джервазі звернув увагу на глибші причини цієї ситуації. Пояснюючи це, він зазначив, що «криза, що спостерігається в християнському подружжі, та труднощі священників у вихованні віри, необхідної для таїнства подружжя, насправді мають свої корені у складності бути християнином сьогодні. Більше, ніж будь-коли раніше, необхідно віднайти сенс християнської спільноти, яка має справжню ідентичність, вірну Євангелію, бо лише це може породити покликання». Єпископ підкреслив, що проблема полягає не лише у кількості покликань: «Проблема не в нестачі священничих покликань, а в нестачі християн. Дійсно, якщо ми подивимося на мікроспільноти або місця, де вірою живуть повноцінно, то саме там ми бачимо народження покликань до подружжя та священства». У цьому контексті він наголосив на потребі нового союзу між священниками та сім’ями, який дозволить взаємно підтримувати одне одного.
Синодальний шлях розпізнання подружньої любові
У контексті цих роздумів особливого значення набуває майбутня зустріч, присвячена темі сім’ї. На жовтень цього року Папа Лев XIV скликав з нагоди десятиріччя Апостольського напоумлення Amoris Laetitia голів єпископських конференцій з усього світу для «взаємного слухання» та «синодального розпізнання» саме на тему подружньої любові. Коментуючи цю ініціативу, додатковий Секретар Дикастерії у справах мирян, сім’ї та життя підкреслив її ширший вимір, зазначивши, що «це надзвичайно важлива подія, адже вона може стати нагодою для спільних роздумів, під час яких ми зможемо вислухати точку зору світу, оскільки, очевидно, це буде дуже авторитетна асамблея, яка висловить потреби всіх християнських, а також нехристиянських сімей, що мешкають у різних куточках світу. Це дозволить нам слухати глибше і уважніше». Такий процес, як наголошується, сприятиме глибшому розумінню викликів сучасних сімей і допоможе Церкві відповідати на них у дусі спільного розпізнання.
Формування і взаємодоповнюваність покликань
Значну увагу учасники зустрічі приділили темі формації – як священників, так і подружніх пар. Пояснюючи це, Заступниця секретаря дикастерії професорка Ґабріелла Ґамбіно підкреслила: «Сім’я – це не лише роль, статус, ситуація чи стан, а покликання». Продовжуючи цю думку, вона зауважила: «Подружжя – це покликання, ми покликані до чогось великого, і тому, можливо, настав час серйозно замислитися над тим, як ми всі готуємося до цього. Священники в семінаріях, але не тільки вони. Ми повинні бути здатні перезапустити ту хрещальну силу, яка потім має розквітнути в молодих людях». У цьому світлі взаємодоповнюваність покликань стає основою церковного життя: священники покликані супроводжувати сім’ї, але й самі потребують їхньої підтримки.
Взаємна турбота як стиль церковного життя
Окремим акцентом зустрічі стала тема взаємної турботи між священниками та мирянами. Пояснюючи це, заступник секретаря Дикастерії у справах духовенства монсеньйор Сімоне Ренна зазначив: «Священник є не лише тим, хто піклується, а й тим, про кого піклуються, адже він є людиною, і тому цей величезний дар, який ми, як священники, отримали, є даром, даним нашій людській природі, але ми залишаємося вразливими». Він наголосив на важливості підтримки з боку мирян, особливо в невеликих парафіях. Де парох не може розраховувати на підтримку інших священників, його труднощі мають знайти розуміння в сім’ях. «Крихкість священиків іноді недооцінювали або забували, – пояснив монсеньйор Ренна, – священник повинен і надалі піклуватися про сім’ї, але сильний священник – це також той, кому пощастило знайти поруч із собою мирян, які дбали про нього, про його життя та його духовне зростання».
Підсумовуючи, монсеньйор Ренна підкреслив, що священниче служіння потребує не лише жертви, але й живого досвіду спільноти: «Нам, священникам, потрібно, щоб хтось піклувався про нас, зокрема тому, що дуже часто ми робили вибір і йшли на численні жертви, які, однак, не повинні перетворюватися на порожнечу, а на простір, заповнений присутністю інших членів християнської спільноти».
