У подальших роздумах над документами Другого Ватиканського Собору, представляючи догматичну Конституцію «Lumen gentium», Папа зупинився на загальному покликанні до святості, зауваживши, що готовність до свідчення справджується щоразу, коли християни залишають у суспільстві знаки віри та любові, докладаючи зусиль заради справедливості.
Про це пише Vatican News.
Про загальне покликання всіх вірних до святості говорив Папа Лев XIV, представлячи під час загальної аудієнції в середу, 8 квітня 2026 р., п’ятий розділ догматичної Конституції Другого Ватиканського Собору Lumen gentium, який присвячений саме цій темі. «Кожен з нас покликаний жити в Божій благодаті, практикуючи чесноти та уподібнюючись до Христа», – сказав він.
Любов як серце святості
Продовжуючи цикл роздумів, зосереджений на спадщині Другого Ватиканського Собору, Святіший Отець зауважив, що згідно з його навчанням, святість «не є привілеєм небагатьох, а даром, який зобов’язує кожного охрещеного прагнути досконалості в любові» до Бога і до ближнього. «Любов є, власне, серцем святості, до якої покликані всі віруючі: ця чеснота, дарована Отцем через Сина Ісуса, є “правилом усіх засобів освячення, надає їм форму та веде їх до мети” (LG, 42). Найвищим ступенем святості, як і в період початків Церкви, є мучеництво – “найвище свідчення віри та любові” (LG, 50): саме тому соборовий текст вчить, що кожен віруючий повинен бути готовий сповідувати Христа аж до пролиття крові (пор. LG, 42), як це завжди траплялося і трапляється також сьогодні. Ця готовність до свідчення справджується щоразу, коли християни залишають у суспільстві знаки віри та любові, докладаючи зусиль заради справедливості», – мовив Лев XIV.
Святість вірних – прагнення Церкви
Як нагадав Папа, всі Святі Таїнства, а особливо Пресвята Євхаристія, є поживою для зростання на дорозі святого життя, щоб уподібнюватися до Христа, «прикладу та мірила святості». Це Він освячує Церкву як Глава і Пастир, а тому святість – це Його дар, який у нашому житті «проявляється щоразу, коли ми з радістю його приймаємо та старанно на нього відповідаємо». В цьому контексті Святіший Отець згадав повчання свого попередника святого Павла VI, який казав, що Церква, щоб бути автентичною, прагне, щоб усі охрещені «були святими, тобто справді гідними, зміцненими та вірними».
«Документ “Lumen gentium” описує святість Католицької Церкви як її конститутивну ознаку, яку слід приймати у вірі, оскільки вона вважається “непохитно святою” (LG, 39): це не означає, що такою вона є в повному та досконалому сенсі, але що вона покликана утверджувати цей Божий дар під час свого паломництва до вічної мети, крокуючи серед “переслідувань світу та Божих втіх” (св. Августин, De civ. Dei 51,2; LG, 8)», – мовив Лев XIV, додаючи, що «сумна дійсність гріха в Церкві», тобто, гріха в кожному з нас, «заохочує кожного здійснювати серйозну переміну життя». Таким чином, завдяки благодаті, «яка освячує Церкву», ми отримали місію на кожен день, яка полягає в нашому наверненні. А це означає, що «святість має не лише практичний вимір», тобто, не зводиться лише до етичних зусиль, якими б великими вони не були, а «стосується самої суті християнського життя, особистого та спільнотного».
Дорога Євангельських рад
В цьому світлі, як зауважив далі Наступник святого Петра, вирішальної ролі набрало богопосвячене життя, якому присвячений шостий розділ догматичної Конституції Lumen gentium і яке становить серед святого Божого люду «пророчий знак нового світу» тут і тепер. «Справді, ознаками Божого Царства, яке вже присутнє в таїнстві Церкви, є ті євангельські ради, які формують кожен досвід богопосвяченого життя: убогість, чистота і послух. Ці три чесноти – це не приписи, що сковують свободу, а визвольні дари Святого Духа, завдяки яким деякі вірні повністю посвячують себе Богові. Вбогість виражає повну довіру до Провидіння, визволяючи від розрахунків і корисливості; послух має за зразок дарування себе як Христос Отцеві, визволяючи від недовіри і домінування; чистота означає дарування цілісного і чистого серця в любові на служіння Богові та Церкві», – пояснив Лев XIV, додаючи, що приймаючи цей стиль життя, богопосвячені особи «свідчать загальне покликання до святості всієї Церкви». «Євангельські ради виявляють повну участь у житті Христа, аж до хреста: це саме жертвою Розпʼятого ми всі відкуплені та освячені!» – наголосив він.
