У проповіді під час Літургії Страстей Господніх, яку в базиліці Святого Петра очолив Папа Лев XIV, проповідник Папського дому проілюстрував, як Ісус втілив образ «Слуги Господнього», оспіваного пророком Ісаєю, впровадивши в історію нову логіку: у часи, понівечені ненавистю та насильством, християни покладаються на Хрест.
Про це пише Vatican News.
«Серед війн, поділів, ран, якими позначені стосунки, зло продовжує поширюватися, бо завжди знаходить когось, хто готовий його повернути й примножити». Натомість від Христа, піднесеного на хресті, людство пізнає абсолютно нову логіку: Ісус «розірвав цей ланцюг», прийнявши те, що з ним відбувалося, і «визнавши в цьому партитуру любові та служіння, довірену його життю». Думками про це ділився Проповідник Папського дому о. Роберто Пазоліні OFM Cap., якому, згідно зі звичаєм, було доручено виголосити проповідь під час Літургії Страстей Господніх, яку Папа Лев XIV очолив в базиліці Святого Петра у Ватикані у Велику П’ятницю 3 квітня 2026 року.
Перше читання, почерпнуте з книги пророка Ісаї, окреслило образ Господнього Слуги, «проколотого за наші гріхи». Воно зробило це через поетичні тексти, які розповідають про «таємничого Слугу, через якого Бог спасає світ від зла і гріха». Ці пісні, як пояснив проповідник, Христос на Собі «витлумачив і глибоко пережив, з повною довірою до волі Отця, аж до того, що перетворив своє розп’яття на подію спасіння». Капуцин підкреслив усю актуальність страждань «того чоловіка болів, що добре знає, що таке терпіти», а також вражаючу оригінальність його відповіді на несправедливо завдані йому образи.
Партитура хреста
«Ми живемо у світі, – зазначив отець Пазоліні, – де голос Бога вже не є орієнтиром для спільного шляху людства, як це було колись. Не тому, що він зник, а тому, що часто став лише одним із багатьох голосів, заглушених іншими словами, які обіцяють безпеку, прогрес, добробут. Саме ці слова сьогодні визначають багато рішень і вказують напрямок спільного життя. Проте світ залишається місцем, де люди страждають і вмирають, часто без провини і без причини. Війни не припиняються, несправедливість поширюється, а найслабші платять за це найвищу ціну».
Це динаміка, яка самовідтворюється, оскільки ґрунтується на інстинкті, вписаному в природу кожної людини: на імпульсі реагувати, відплачувати за отримане зло, зводити рахунки. Проте в цій музиці, що здається незмінною, як зауважив проповідник Папського дому, завдяки Христу лунає нова мелодія. Це «партитура Хреста», яку виконує «мовчазна група людей, які вирішили прислухатися до іншого голосу», голосу Ісуса, Який першим показав приклад на Голготі. «Це непомітна і наполеглива пісня, яка закликає любити, не відступати, не відплачувати за отримане зло», – наголосив о. Пазоліні, додаючи, що дії цих людей настільки ж тихі й непомітні, наскільки й цінні. «Це чоловіки й жінки, – пояснив він, – які, іноді навіть не усвідомлюючи цього, йдуть тим самим шляхом, що й Господній Слуга. Вони не роблять надзвичайних вчинків. Просто щодня вони прокидаються і намагаються зробити своє життя таким, що служить не лише їм, а й іншим. Вони несуть тягарі, яких не обирали, приймають рани, не зачерствівши, не перестають шукати добра, навіть коли це здається даремним. Вони не здіймають галасу, не займають центр уваги, але підтримують можливість існування іншого світу».
Наважитися підійти до хреста
Христовий хрест, до адорації якого запрошує це вечірнє богослужіння, спонукає нас «прийняти рішення, хоча б у глибині серця, відкласти зброю, яку ми досі стискаємо в руках». Йдеться про всі ті «знаряддя агресії», небезпеку яких ми можемо бути схильні недооцінювати, особливо якщо зіставити їх зі смертоносним потенціалом зброї, «якою володіють могутні цього світу». «Проте, – зауважив отець Пазоліні, – вони теж є знаряддями смерті, бо їх достатньо, щоб послабити, поранити, позбавити сенсу та любові наші щоденні стосунки».
Світові, який шукає порятунку від насильства зла, від несправедливості, що вбиває, «від поділів, що принижують», Христос на хресті, за словами капуцина, пропонує небачене досі рішення, оскільки воно не ґрунтується на «політичних, економічних чи військових рішеннях». Саме через наслідування Його прикладу «світ постійно отримує спасіння від тих, хто готовий прийняти пісні Господнього Слуги як спосіб свого життя». «У такий час, як наш, – підсумував отець Пазоліні, – настільки понівечений ненавистю та насильством, де навіть ім’я Боже призивають, щоб виправдати війни та смертоносні рішення, ми, християни, покликані без страху, ба навіть “з повним упованням”, наблизитися до Господнього хреста, впізнаючи в ньому престол, на якому вчимося царювати, віддаючи своє життя на службу іншим».
