Напередодні візиту Папи Лева XIV архієпископ Монако Домінік-Марі Давід, ділячись думками про його значення та очікування від нього, розповідає в інтерв’ю для ватиканських медіа про матеріальні й духовні форми бідності, приховані за фасадом багатства Князівства, та про важливість солідарності.
Про це пише Vatican News.
За яскравими вогнями, що сяють на узбережжі, та за глянцевим образом, який світ асоціює з Князівством, існує інше Монако: вразливе, складне, глибоко людське. Про це розповідає преосвященний Домінік-Марі Давід, архієпископ Монако, в інтерв’ю для ватиканських медіа. У центрі розмови – очікування від візиту Папи Лева XIV, запланованого на 28 березня: історичної події для другої, після Держави-Міста Ватикану, найменшої за розміром держави світу. З ним спілкувався Едоардо Джірібальді.
Світ в мініатюрі
Архієпископ підкреслює, що присутність Святішого Отця на такій невеликій території має значення, яке виходить далеко за межі Князівства. Папа, – стверджує він, – приїде не лише для зустрічі з місцевою Церквою, а й для того, щоб, у певному сенсі, промовити до «всього світу», уособленого на площі у два квадратні кілометри. Його слова, звернені до багатокультурного середовища, де співіснують понад 150 національностей, пролунають як універсальне послання миру, надії та людської гідності.
Монако, як нагадує ієрарх, – це набагато більше, ніж просто символ розкоші. Це мозаїка різних культур, життів та історій, які щодня переплітаються між собою. «Великий світ присутній у цьому маленькому просторі», – зазначає він, описуючи країну, яка спростовує стереотип про місто, де живуть виключно заможні люди. Багато людей працюють тут, не проживаючи в ньому, інші приїжджають, маючи за собою складні життєві шляхи; і це людське багатство сприяє тому, що Князівство стає унікальною соціальною лабораторією.
Матеріальна і духовна вбогість
Попри видимий добробут, на поверхню виходять менш помітні вразливі точки. Архієпископ Давід без вагань говорить про «приховані форми бідності», що існують у Монако: нестабільність житлових умов, економічні труднощі для тих, хто працює в цьому районі, а також самотність, екзистенційна розгубленість, криза сенсу. «Коли немає великих матеріальних турбот, виникають інші питання: яке значення надати своєму існуванню?». Дієцезія разом із «Карітас» та численними громадськими й церковними організаціями докладає зусиль для створення мережі солідарності, яка долає стереотипи. «Наша місія полягає в тому, щоб бути ще більш уважними до людей», – стверджує архієпископ. Це є характерною рисою душпастирської діяльності в Монако: не лише надавати допомогу, а й супроводжувати, слухати, делікатно вникати в історії тих, хто – незважаючи на те, що живе в країні, яку вважають привілейованою, – переживає глибокі форми ізоляції або внутрішньої невпевненості.
І саме в цьому контексті, як розповідає ієрарх, часто трапляється, що ті, хто має багато, несподівано отримують щось від тих, хто має мало. Євангельське слово, коли знаходить відгук у серці, може стати початком шляху повернення до віри, прагненням духовного оновлення, ба навіть проханням про Хрещення. «Потроху може відкритися шлях», – каже він, нагадуючи, що найсправжніші плоди місії не завжди можна оцінити відразу.
Віра вимагає послідовності
Архієпископ Давід не боїться вразити свою аудиторію, особливо в країні, де католицизм є державною релігією. Багато хто очікує заспокійливих слів, пов’язаних із традицією. Але він наполягає на тому, що віра – це не культурна етикетка, а конкретна відповідальність, яка стосується щоденного способу життя, ставлення до інших – особливо до найуразливіших. «Недостатньо просто називати себе католиками. Віра має свої наслідки і вимагає справжньої послідовності у житті», – наголошує він.
