«Навернення. Йти за Господом Ісусом дорогою покори» – такою є тема першої великопосної проповіді, яку Проповідник Папського дому виголосив у присутності Святішого Отця для Римської курії.
Про це пише Vatican News.
Вранці, у п’ятницю, 6 березня 2026 р., Проповідник Папського дому отець Роберто Пазоліні OFM Cap., виголосив у залі Павла VI у Ватикані, в присутності Папи Лева XIV, першу зі своїх великопісних проповідей для Римської курії. Роздуми, які відбуватимуться щоп’ятниці до 27 березня, тобто до початку Страсного тижня, мають загальну тему: «Коли хтось перебуває у Христі, той є новим створінням (2 Кор 5, 17). Навернення до Євангелія згідно зі святим Франциском». Перша проповідь мала тему: «Навернення. Іти за Господом Ісусом дорогою покори».
«У дні, які знову позначені болем і насильством, – зазначив капуцин, – говорити про малість може здатися абстрактною розмовою, майже духовною розкішшю. Насправді ж йдеться про конкретну відповідальність, пов’язану з долею світу». Він підкреслив, що «мир народжується не тільки завдяки політичним угодам, дипломатичним чи військовим стратегіям, а й завдяки чоловікам і жінкам, які знаходять в собі мужність бути незначними: спроможними зробити крок назад, відмовитися від насильства в усіх його формах, не піддаватися спокусі помсти і зловживання владою, обирати діалог навіть тоді, коли обставини, здавалося б, унеможливлюють його».
Навернення – пробудження Божого образу в нас
За словами проповідника, йдеться про «вимогливу і щоденну працю», яка стосується всіх тих, хто визнає себе Божими дітьми і розуміє, що «це навернення серця» їх стосується. На початку роздумів, пов’язаних з життям святого Франциска, отець Пазоліні визначає його як «людину, пронизану вогнем Євангелія, здатну розпалити в кожному ностальгію за новим життям у Святому Дусі». Але що мається на увазі під «наверненням»? «Євангельське навернення, – ствердив проповідник, – це насамперед ініціатива Бога, до якої людина покликана долучитися з усією своєю свободою». Воно відбувається «у найпотаємнішій глибині нашої природи, там, де образ Бога, закарбований у нас, чекає на пробудження». Святий Франциск говорить про «покуту», коли вступає на шлях навернення, але має на увазі «зміну чутливості», тобто дивитися на інших з милосердям і в світлі Євангеліяє. «Навернення більше не є спробою виправити життя власними силами, а відповіддю на благодать, яка перевизначила параметри нашого сприйняття, судження та прагнення», – пояснив о. Пазоліні.
Розпізнання гріха
Однак сьогодні «в загальній свідомості – а іноді навіть у житті Церкви – все пояснюється як слабкість, рана, обмеження, обумовленість», і навіть якщо все ще йдеться про гріх, «його часто зводять до невеликої помилки або слабкості». Та якщо обмежитися лише цим, зникає також «велич людської свободи та її відповідальності». «Якщо гріх зникає, то і святість стає абстрактною і незрозумілою долею», – зауважив Проповідник Папського дому, підкреслюючи, що в гріху людина визнає, що «її свобода є реальною і що з її допомогою вона може будувати і руйнувати: себе, інших, світ». Тому потрібне «глибоке зцілення», а навернення є «вимогливим шляхом» відновлення стосунків з Богом, повторенням вибору жити в любові та свободі, навіть якщо це вимагає зусиль.
Повернутися до покори
Святий Франциск визнаний святим убогості, але в ньому є нерозривний зв’язок із покорою. Ці дві чесноти випливають із таїнства втілення; це риси самого Бога, які людина покликана наслідувати, щоб уподібнитися до Нього. «Покора, – підкреслив о. Пазоліні, – це шлях, яким кожен хрещений покликаний йти, якщо хоче повністю прийняти благодать життя у Христі». Вона є даром Святого Духа, перш ніж аскетичним вправою. «Покора не збіднює людину: вона повертає її собі самій. Вона не принижує її: вона повертає їй її справжню велич. Тому вона так тісно пов’язана з наверненням. Первородний гріх виникає саме з відмови від покори: з небажання прийняти себе як людські істоти, скінченні і залежні від Бога. Отже, навернення не може не розглядатися також як повернення до покори», – наголосив проповідник.
Велич людини, як пояснив капуцин, проходить через її малість. Святий Франциск, обіймаючи найменших, схиляючись над ними, розумів, що це «привілейоване місце», обране Господом, що «в них проявляється та “сила”, про яку говорить Євангеліє, сила стати Божими дітьми». «Найменші, своєю тендітністю, пробуджують, – продовжує Пазоліні, – милосердя, яке, можливо, є найціннішою енергією у світі». Він додав, що «коли ми вирішуємо ставати – а не залишатися – маленькими, бо ми визнали малість Бога і відчули, що Він нас приймає і любить, то цей вибір не є формою регресу чи зречення: це обличчя нової людини, яке нам повертає Хрещення».
Постійне навернення
Останній крок, який потрібно зробити, – це визнати, що навернення ніколи не завершується. Ми залишаємося грішниками, ми просимо про освячення Святим Духом. «Навернутися означає постійно починати цей рух серця, через який наша убогість відкривається на Божу благодать», робити це навіть попри неохоту понижувати свій імідж, виконуючи безперервну внутрішню працю, яка спонукає нас «служити вільно і конкретно». Проповідник послався на святого Павла, коли той збагнув, що «слабкість – це не етап, який треба подолати, а сама форма його життя у Христі». «Часто, однак, ми думаємо, що євангельська малість можлива лише тоді, коли все гаразд. Насправді ж відбувається навпаки: саме в конфліктах і труднощах вона стає найнеобхіднішою. Коли інстинкт підштовхує нас захищатися або нав’язувати свою волю, саме тоді ми бачимо, чи справді ми навчилися Євангелія хреста. Адже світло проявляє свою силу не тоді, коли все ясно, а коли панує темрява», – підкреслив о. Роберто Пазоліні.
