«Слухати і постити. Чотиридесятниця як час навернення», – такою є тема послання Папи Лева XIV на Великий Піст 2026 року. Воно було поширене у Ватикані в п’ятницю, 13 лютого.
Про це пише Vatican News.
Дорогі браття й сестри!
Великий Піст – це час, коли Церква з материнською турботою запрошує нас повернути таємницю Бога в центр нашого життя, щоб наша віра наново віднайшла свій порив, а серце не розсіювалося серед щоденних тривог і відволікань.
Кожен шлях навернення починається тоді, коли ми дозволяємо Божому слову досягти нас і приймаємо його в слухняності духу. Отже, існує зв’язок між даром Божого слова, простором гостинності, який ми йому надаємо, і перетворенням, яке воно здійснює. Тому великопосний шлях стає сприятливою нагодою для того, щоб налаштувати вухо на голос Господа і поновити рішення слідувати за Христом, проходячи з Ним дорогою, що веде до Єрусалиму, де здійснюється таїнство Його страстей, смерті і воскресіння.
Слухати
Цього року я хотів би звернути увагу, перш за все, на важливість надання простору Божому слову через слухання, оскільки готовність слухати є першою ознакою, яка виявляє бажання вступити у стосунки з іншим.
Сам Бог, об’являючись Мойсеєві з полум’яного куща, показує, що слухання є характерною рисою Його буття: «Я бачив страждання мого народу в Єгипті і чув його голосіння» (Вих 3,7). Слухання голосіння пригноблених є початком історії визволення, в яку Господь залучає також Мойсея, посилаючи його відкрити шлях спасіння своїм дітям, що потрапили в рабство.
Це Бог, Який залучає, Який сьогодні досягає також нас думками, що викликають тремтіння Його серця. Тому слухання Божого слова у літургії навчає нас більш правдивого слухання реальності: серед багатьох голосів, що проходять через наше особисте і суспільне життя, Святе Письмо робить нас спроможними розпізнати той голос, що здіймається зі страждання і несправедливості, щоб він не залишився без відповіді. Увійти в цей внутрішній стан сприйнятливості означає дозволити Богу навчати нас сьогодні слухати, як Він, аж до того, щоб визнати, що «становище бідних є криком, який в історії людства постійно кидає виклик нашому життю, нашим суспільствам, політичним і економічним системам і, не в останню чергу, також Церкві».
Постити
Якщо Чотиридесятниця є часом слухання, то піст є конкретною практикою, яка налаштовує на прийняття Божого слова. Дійсно, утримання від їжі є дуже давньою і незамінною аскетичною вправою на дорозі навернення. Саме тому, що залучає тіло, він робить більш очевидним те, щодо чого ми «голодні» і що вважаємо суттєвим для нашого існування. Тому він служить для розрізнення і впорядкування «апетитів», для підтримки пильними голоду і спраги справедливості, вириваючи їх із почуття приреченості, навчаючи їх, щоб вони ставали молитвою та відповідальністю за ближнього.
Святий Августин, з духовною витонченістю, розкриває напругу між теперішнім часом і майбутнім сповненням, яка пронизує це пильнування серця, коли зауважує: «Протягом земного життя людям належить бути голодними і спраглими справедливості, проте насичення нею належить до іншого життя. Ангели насичуються цим хлібом, цією їжею. Люди ж, навпаки, відчувають голод її, всі спрямовані на прагнення її. Саме це спрямування в прагненні розширює душу, збільшує її спроможність». Піст, якщо розглядати його в цьому сенсі, дає нам змогу не тільки дисциплінувати прагнення, очищати його і робити вільнішим, але й поширювати його, щоб воно було звернене до Бога і спрямоване на діяння в доброму.
Однак, щоб піст зберіг свою євангельську істину й уникнув спокуси гордості серця, його завжди слід переживати у вірі та покорі. Він вимагає залишатися вкоріненим у спілкуванні з Господом, бо «не постить по-справжньому той, хто не вміє живитися Божим словом». Як видимий знак нашого внутрішнього зусилля позбуватися, з допомогою благодаті, гріха і зла, піст повинен включати також інші форми стримання, спрямовані на те, щоб ми набули більш поміркованого способу життя, бо «тільки стриманість робить християнське життя сильним і справжнім».
Тому я хотів би заохотити вас до дуже конкретної і часто недооціненої форми стриманості, а саме до утримання від слів, які ображають і ранять нашого ближнього. Почнімо роззброювати мову, відмовляючись від гострих слів, від поспішних суджень, від того, щоб говорити зле про тих, хто відсутній і не може захиститися, від наклепів. Натомість, намагаймося навчитися зважувати слова і плекати ввічливість: у родині, серед друзів, на робочому місці, у соціальних мережах, у політичних дебатах, у засобах комунікації, в християнських спільнотах. Тоді багато слів ненависті поступляться місцем словам надії та миру.
Разом
Врешті, Великий Піст підкреслює спільнотний вимір слухання Божого слова і практики посту. Святе Письмо також підкреслює цей аспект різними способами. Наприклад, у книзі Неємії розповідається, що народ зібрався, щоб слухати прилюдне читання книги Закону, і, постячи, приготувався до визнання віри та поклоніння, щоб поновити завіт з Богом (пор. Не 9,1-3).
Подібним чином, наші парафії, сім’ї, церковні групи та чернечі спільноти покликані під час Чотиридесятниці ступати спільним шляхом, на якому слухання Божого слова, а також голосіння вбогих і землі, ставатиме формою спільного життя, а піст підтримуватиме справжнє покаяння. У цьому контексті навернення стосується не тільки сумління окремої людини, але й стилю стосунків, якості діалогу, здатності відкритися на запитання, які ставить реальність, і розпізнавати те, що насправді спрямовує прагнення, як у наших церковних спільнотах, так і серед людства, спраглого справедливості та примирення.
Возлюблені, просімо про благодать Великого Посту, яка зробить наше вухо більш чутливим до Бога і до останніх. Просімо про силу посту, який проходить також через мову, щоб поменшало слів, які ранять, і зростав простір для голосу іншого. І докладаймо зусиль, щоб наші спільноти ставали місцями, де голосіння стражденних знаходить прийняття, а слухання породжує шляхи визволення, роблячи нас більш готовими і старанними у сприянні побудові цивілізації любові.
Від серця благословляю вас усіх і ваш великопосний шлях.
Дано у Ватикані, 5 лютого 2026, спомин святої Агафії, діви і мучениці.
ЛЕВ PP. XIV
