Отець Войцєх Стасєвіч, Директор Карітас-Спес Харківсько-Запорізької дієцезії, розповідає про важку ситуацію, пов’язану з кризою енергетичної інфраструктури та розповідає про основні напрямки їхньої підтримки населення. «Люди часто просять допомоги для тих, хто ще більше її потребує, але не може сам по неї прийти», – зазначає він, вказуючи на людяність, яку проявляють українці навіть у найважчих обставинах.
Про це пише Vatican News.
«Ситуація дуже напружена. Але водночас є й позитивні моменти: зараз дуже відчутна єдність людей. Видно, як вони допомагають одне одному, приходять до наших храмів і соціальних центрів – і по допомогу для себе, і щоб передати щось іншим», – зазначає в інтерв’ю для ватиканських медіа Директор Релігійної Місії «Карітас-Спес» Харківсько-Запорізької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні отець Войцєх Стасєвіч. Після чергової російської масованої атаки на українські міста вночі на 3 лютого 2026 р. священник розповідає про критичну ситуацію, в якій опинилися мешканці Харкова та Харківщини, та про допомогу, яку продовжує надавати Церква, зокрема завдяки солідарності з усієї Європи, особливо з Польщі, де дієцезії розпочали збір пожертв на генератори для України.
Отче, розкажіть, будь ласка, про поточну ситуацію в Харкові, на Харківщині і загалом у Харківсько-Запорізькій дієцезії.
Ну, на жаль, ситуація на даний момент дуже складна. Перша причина – це зима, морози й низькі температури. Сьогодні вночі було –25°C, а зранку було –22°C. З однієї сторони, зима робить своє, але, на жаль, в останні кілька тижнів маємо систематичні обстріли в багатьох містах України. Навіть якщо взяти хоча б сьогоднішню ніч – знову прильоти по критичній інфраструктурі. Були атаки безпосередньо в Харкові, також у Києві й Дніпрі, але, здається, саме по Харкову їх було найбільше. Тут обстріли тривали з першої до п’ятої години ночі. Тому ми всі сьогодні, на жаль, невиспані. А наслідки – дуже серйозні. Руйнування настільки великі, що цілі райони міста одночасно залишилися без світла. І хоча рятувальники роблять дуже велику роботу, зранку, як офіційно повідомило місто], понад вісімсот двадцять багатоповерхівок залишалися без електрики. А зі світлом, як і по всій Україні, така ж ситуація і в Харкові: щодня є включення й виключення. Між 70 і 80% людей в Харкові щодня залишається без світла – інколи кілька годин, інколи багато годин. Усе залежить від району й ситуації. А коли немає світла, то немає опалення, а без опалення людям дуже важко. Це створює велику некомфортну ситуацію, особливо для мешканців багатоповерхівок, де немає альтернатив – ні буржуйок, ні камінів. Тому наслідки цих обстрілів дуже серйозні, і це стосується всієї України. На Сході, у нашій дієцезії, агресія й прильоти торкаються Сумської, Дніпропетровської, Запорізької областей. Два тижні тому я був на Донбасі, служив у парафіях Слов’янська й Краматорська. Там ситуація дуже напружена, якщо не сказати критична. Але водночас є й позитивні моменти. Зараз дуже відчутна єдність людей. Видно, як вони допомагають одне одному, приходять до наших храмів і соціальних центрів – і по допомогу для себе, і щоб передати щось іншим. Не кожен може дістатися через холод і проблеми з транспортом, тому люди часто просять допомоги для тих, хто ще більше цього потребує. І це приємно бачити. Приємно бачити також підтримку з Європи, особливо з Польщі. Люди активно жертвують на генератори, пальне, щоб передати нам. Генератори вже в Києві й цього тижня мають прибути до Харкова. Їх передаватимуть у лікарні та на об’єкти критичної інфраструктури, бо не кожен має такі ресурси.
Чи Ви знаєте, хто саме організовував у Польщі цю допомогу для України?
У Польщі була ініціатива від уряду та Карітасу Польщі – це головний донор. Також були ініціативи від фундацій і дієцезій. Наприклад, наскільки я знаю, в польських дієцезіях оголошено про збір пожертв у всіх парафіях, щоб закупити генератори для найбільш потребуючих міст України. Для людей, для всього суспільства в Україні – це дуже важливо. Навіть якщо конкретна людина особисто не отримає цієї допомоги, але вона потрапить туди, де вона критично потрібна. У Харкові, наприклад, у лікарнях вночі змушені вимикати світло на кілька годин, щоб зменшити споживання. Це страшно звучить, особливо коли йдеться про лікарні. Сама адміністрація міста часто звертається до нас як Карітас-Спес з питанням, чи маємо ми ресурси, бо в пунктах незламності, лікарнях і житлових будинках дуже велика потреба в генераторах.
Яким чином парафії організували свою роботу, щоб підтримувати людей в таких важких період?
В наших парафіях по дієцезії парохи намагаються, по можливості, відкривати пункти незламності: нагодувати гарячим, дати теплий одяг, взуття. Це дуже тішить – незалежно від того, великі ресурси чи малі, кожен старається допомагати. Тут у Харкові єпископ Павло Гончарук сьогодні оголосив, що курія пропонує до диспозиції кімнати для того, щоби прихистити родини, особливо багатодітні або ті, в кого немає опалення чи переживають інші наслідки обстрілів. В курії є приблизно десять таких кімнат – різних за розміром, але ми не обмежуємося цією кількістю. Якщо буде потрібно, будемо шукати й інші варіанти, аби дати людям дах над головою і їжу.
Як загалом відбувається життя парафій Харківсько-Запорізької дієцезії у цей період?
На жаль, у нашій дієцезії дуже зменшилася кількість парафіян. Якщо порівнювати зі періодом до війни, то зараз у кафедральному соборі, можливо, близько двохсот постійних парафіян, це 20 % того, що було до 2022 року. Коли я був у Слов’янську й Краматорську, то бачив, що там залишилося лише кілька парафіян, ну і приходять волонтери. Але священник там продовжує служити навіть для цих кількох людей і волонтерів, і попри небезпеку залишається з ними, доки вони там є. Фронт наближається, літають дрони, але він не хоче виїжджати. Зараз на Донбасі залишилися лише дві наші парафії – Слов’янськ і Краматорськ, інші, на жаль, окуповані.
Як відбувається Ваша щоденна діяльність в осередку Карітас-Спес у Харкові? Яку конкретно допомогу пропонуєте людям?
Моє служіння, і мабуть служіння кожного священника тепер полягає в тому, що ми стараємося відповідати просто на потреби людей: на те, що принесе день. Щодня, особливо тепер, взимку, люди вже зранку стоять біля воріт: хтось до лікаря, хтось поїсти, комусь просто потрібна допомога. Тому ми стараємося бути відкритими і доступними для людей цілий день. У нас працює соціальний центр, в якому працює 50-60 працівників, реалізуються різні проєкти, як на місці, так і з виїздами. Займаємося логістикою, спілкуємося з людьми. Але не забуваємо, що головна наша місія – давати людям надію й повертати гідність. Люди приходять зі стражданням, після втрат, після обстрілів, виїхавши з двома сумками з села, з Харківщини чи Донбасу. Для багатьох Харків стає першою зупинкою, бо тут ситуація краща, ніж в них. Людям найперше потрібні підтримка й розуміння. Ми, як Карітас, стараємося бути поруч і допомагати, чим можемо. Я як священник зранку служу Святу Месу і потім увесь день просто працюю в Карітасі. У цей період у нас щодня від 11:00 можна отримати гарячий суп. Щодня (з понеділка до п’ятниці) приходить від 150 до 300 людей. А потім протягом дня люди можуть прийти і отримати гарячий чай, каву, шматок хліба. Взимку ми доступні для людей протягом усього дня, бо ситуація цього вимагає. Діяльність Карітасу дуже широка. Ми робимо свою працю, як і до війни, хоча ресурси й потреби зараз зовсім інші. Приємно бачити, що через це служіння люди отримують бодай маленьку частинку добра, радості й надії. У грудні минулого року був приємний момент: адміністрація міста Харкова, з якою ми вже співпрацюємо, запропонувало підписати меморандум про співпрацю, для того, щоб посилити її. Мер Ігор Терехов особисто ініціював це. Це знак того, що і влада бачить наше служіння і допомогу, і разом ми можемо зробити більше.
Що би Ви хотіли сказати нашим слухачам і читачам в різних країнах світу?
Від імені всіх людей тут хочу сказати: ми дуже вдячні вам, що ви з нами і що нас підтримуєте і молитвою й пожертвами. Ми щодня молимося за вас і просимо бути з нами й надалі. Коли відчуваєш підтримку й допомогу, то навіть найважчі моменти переживаються значно легше.
