У четвер, 24 грудня 2025 р., Папа Лев XIV очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані нічну різдвяну Святу Месу. У вхідній процесії його супроводили десятеро дітей, які на початку богослужіння поклали квіти біля статуетки Дитятка Ісуса перед головним вівтарем. Між ними була й маленька україночка.
Про це пише Vatican News.
Після читань зі Святого Письма Святіший Отець виголосив ось цю проповідь:
Дорогі браття й сестри,
тисячоліттями в кожному куточку землі народи вдивлялися в небо, надаючи імена й обриси німим зіркам: у своїй уяві вони вбачали в них події майбутнього, шукаючи вгорі, серед зір, істину, якої бракувало внизу, серед осель. Однак, у тій темряві вони, наче навпомацки, залишалися збентеженими власними пророцтвами. А цієї ночі, натомість, «народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс 9,1).
Ось зоря, яка вражає світ, іскра, щойно запалена і палаюча життям: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк 2,11). У час і простір, туди, де ми перебуваєм, приходить Той, без Якого нас ніколи б не було. З нами живе Той, Хто за нас віддає своє життя, освітлюючи спасінням нашу ніч. Немає такої темряви, яку б ця зірка не осяяла, бо в її світлі все людство бачить світанок нового й вічного існування.
Це Різдво Ісуса, Еммануїла. У Сині, що став людиною, Бог дарує нам не щось, а Себе Самого, «щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ» (Тит 2,14). Уночі народжується Той, хто з ночі нас викуповує: знак світанку більше не треба шукати далеко, в небесних просторах, а, схиливши голову, у стайні поряд.
Ясним знаком, даним темному світові, є «дитя сповите, що лежить у яслах» (Лк 2, 12). Щоб знайти Спасителя, не треба дивитися вгору, а споглядати внизу: всемогутність Бога сяє в безпорадності новонародженого; красномовність вічного Слова відлунює в першому плачі немовляти; святість Духа сяє в тому маленькому тілі, щойно скупаному та сповитому пелюшками. Потреба в догляді та теплі є божественною, її Син Отця поділяє в історії з усіма своїми братами й сестрами. Божественне світло, що випромінює з цього Дитятка, допомагає нам побачити людину в кожному зародженому житті.
Щоби просвітити нашу сліпоту, Господь забажав об’явитися як людина людині, Його справжньому образові, згідно з задумом любові, розпочатим зі створення світу. Доки ніч помилки затьмарює цю провидінну істину, доти «немає місця для інших, для дітей, для вбогих, для чужинців» (Бенедикт XVI, Проповідь у ніч Різдва, 24 грудня 2012 р.). Настільки актуальні, ці слова Папи Бенедикта XVI нагадують нам, що на землі немає місця для Бога, якщо немає місця для людини: не прийняти її означає не прийняти Його. Натомість там, де є місце для людини, є місце для Бога: тоді стайня може стати святішою за храм, а лоно Діви Марії є ковчегом нового завіту.
Захоплюймося, дорогі браття й сестри, мудрістю Різдва. У Немовляті Ісусі Бог дає світові нове життя: Своє, задля всіх. Не остаточне рішення всіх проблем, а історію любові, яка робить нас співучасниками. Перед очікуваннями народів Він посилає немовля, щоб воно було словом надії; перед болем злиденних Він посилає беззахисного, щоб Він був силою наново підвестися; перед насильством і гнобленням Він запалює лагідне світло, яке освітлює спасінням усіх синів і дочок цього світу. Як зазначав святий Августин, «людська гордість настільки пригнітила тебе, що тільки божественна покора могла тебе підняти» (Проповідь на Господнє Різдво 188, III, 3). Справді, в той час як спотворена економіка спонукає ставитися до людей як до товару, Бог стає подібним до нас, об’являючи безмежну гідність кожної особи. В той час як людина хоче стати Богом, щоб панувати над ближнім, Бог хоче стати людиною, щоб визволити нас від усякого рабства. Чи достатньо нам цієї любові, щоб змінити нашу історію?
Відповідь отримаємо, як тільки прокинемося, подібно до пастухів, із смертельної ночі до світла нового життя, споглядаючи Дитя Ісуса. Над Вифлеємською стайнею, де Марія та Йосиф, сповнені подиву, чувають над Немовлям, зоряне небо стає «великою силою небесного війська» (Лк 2, 13). Це беззбройні і роззброюючі сили, бо вони співають славу Бога, проявом якої на землі є мир (пор. 14): у серці Христа, насправді, пульсує зв’язок, який єднає в любові небо й землю, Творця і створіння.
Рівно рік тому Папа Франциск стверджував, що Різдво Ісуса оживляє в нас «дар і зобов’язання нести надію туди, де вона була втрачена», бо «з Ним розквітає радість, з Ним життя змінюється, з Ним надія не розчаровує» (Проповідь у Різдвяну ніч, 24 грудня 2024 року). Цими словами розпочинався Святий Рік. Тепер, коли Ювілей добігає до свого завершення, Різдво є для нас часом вдячності та місії. Вдячності за отриманий дар, місії – щоб свідчити його світові. Як співає псалмоспівець: «Звіщайте день-у-день його спасіння. Повідайте між племенами його славу, між усіма народами його діла предивні» (Пс 96, 2-3).
Сестри і браття, споглядання Слова, Яке стало тілом, пробуджує в усій Церкві нове і правдиве слово: тож звіщаймо радість Різдва, яке є святом віри, любові та надії. Це свято віри, бо Бог стає людиною, народжуючись від Діви. Це свято любові, бо дар Сина-Відкупителя здійсниться у братерській відданості. Це свято надії, бо Дитя Ісус запалює її в нас, вчиняючи нас посланцями миру. З цими чеснотами в серці, не боячись ночі, можемо прямувати назустріч світанкові нового дня.
