В Індії проголошено нову блаженну: сестру Елісву Вакайл. Вона залишила свідчення любові до Бога, яка виявлялася в любові до ближніх, заради яких вона заснувала нову богопосвячену спільноту. Своє життя черниця присвятила вихованню бідних дівчат і сиріт та допомозі знедоленим і найбіднішим.
Про це пише Vatican News.
У суботу, 8 листопада 2025 року, була проголошена блаженною сестра Елісва Вакайл, засновниця Третього ордену босих кармеліток (T.O.D.C), що поширений у штаті Керала, Індія. Церемонію беатифікації, яка відбулася в базиліці Матері Божої у Кочі, що в архідієцезії Вераполі (Індія), очолив кардинал Себастіян Френсіс, архієпископ Пенанґа (Малайзія), представляючи Папу Лева XIV. У церемонії взяли участь, зокрема, архієпископ Леопольдо Джіреллі, Апостольський Нунцій в Індії, духовенство, миряни та тисячі вірних. «Церква з великою радістю і вдячністю відзначає не лише її героїчні чесноти, але й її простоту та радикальне свідчення через її Богоцентричний спосіб життя. Вона залишилася вірною Богові до самого кінця, з благородною стійкістю», – цими словами кардинал Себастьян Френсіс розпочав свою проповідь.
Життєвий шлях блаженної
Елісва Пресвятої Діви Марії (у світі: Елісва Вакайл) народилася 15 жовтня 1831 року в Очантуруті (штат Керала, Індія) в заможній родині землевласників, які були глибоко віруючими. Вже в молодості Елісва виділялася серед інших: вона багато молилася, плекала набожність до Пресвятої Євхаристії, була відданою Пресвятій Діві Марії та надзвичайно милосердною й відкритою до потреб бідних і знедолених. Підкоряючись волі своїх батьків, Елісва вийшла заміж за Ватару Вакайла, багатого підприємця з місцевості Кунаммаву, який несподівано помер незабаром після народження їхньої єдиної доньки Анни. «Через ці особисті переживання мати Елісва може утотожнювати себе з кожною дружиною, кожною вагітною жінкою, кожною матір’ю, і кожною вдовою після смерті чоловіка. Завдяки частій молитві перед Найсвятішими Тайнами, творячи діла милосердя та підкоряючись Святому Духові, вона дозволила Богові перетворити свою ідентичність з дружини і матері на наречену Христа і духовну матір для багатьох», – підкреслив під час проповіді кардинал Себастьян Френсіс. Овдовівши, Елісва обрала життя молитви і самотності.
Місія чернечої спільноти в Індії
У 1862 році вона познайомилася з італійським кармелітом Леопольдо Беккаро і, під його духовним керівництвом, заснувала першу місцеву спільноту Третього ордену босих кармеліток (TODC) в Кералі, який згодом став орденом кармеліток-терезіанок. Її зразкове життя віри і смиренне підпорядкування Богові сприяли тому, що її сестра Терезія і дочка Анна також приєдналися до її способу життя. Ці три жінки стали основою Третього ордену босих кармелітів (T.O.C.D.) і теперішнього Ордену терезіанських кармелітів (C.T.C.). Це був перший місцевий монастир у Кералі і важливий момент для Церкви в Індії. Життя нової богопосвяченої спільноти поєднувало споглядання з активним життям у навчанні та вихованні бідних і дівчаток-сиріт та допомозі покинутим і найбіднішим.
Разом із дочкою та молодшою сестрою вона спочатку жила в будинку, побудованому з бамбукових тростин на території маєтку дочки в Кунаммаву, де пізніше було збудовано монастир Святої Терези. Мати Елісва відкрила двері для жінок різних обрядів, як латинського, так і сиро-малабарського, щоб вони могли стати на шлях богопосвяченого життя. «Це інклюзивне бачення випередило свій час і було справжнім відображенням синодальності в дії – спільного шляху в єдності. Її непохитна відданість створенню школи, сиротинця та інтернату для дівчат, а також її старання в царині освіти, душпастирської опіки та розширення прав і можливостей жінок, особливо бідних і маргіналізованих, є вічним свідченням її глибокого співчуття та віри», – сказав у проповіді кардинал Френсіс.
Розвиток богопосвяченої спільноти
Отож, протягом перших двадцяти років згромадження розвивалося у двох обрядах. 13 лютого 1866 року три жінки латинського обряду (Елісва, Терезія та Анна) отримали кармелітський скапуляр, а 6 липня 1868 року склали чернечі обіти.
Після рішення Папи Лева XIII про створення перших сиро-малабарських вікаріатів, виникли два незалежні жіночі інститути: Згромадження кармеліток-терезіанок (CTC) латинського обряду та Згромадження Матері Божої Кармелю (CMC) сиро-малабарського обряду. За цих обставин Мати Елісва заснувала новий монастир Святого Йосифа разом із сестрами латинського обряду у Варапузі, де провела останні 23 роки свого життя, виконуючи обовʼязки настоятельки, вчительки новичок, виховательки дівчат і сиріт. Відійшла до вічності в монастирі Святого Йосифа у Варапузі (Індія) 18 липня 1913 року.
Чудо через заступництво блаженної
Підставою до беатифікації стало чудесне зцілення дитини в утробі матері, яке сталося завдяки заступництву блаженної. Мати, 25-річна жінка, дізналася про свою вагітність у жовтні 2004 року і почала проходити звичайні обстеження. 24 травня 2005 року, на 34-му тижні вагітності, ультразвукове дослідження, проведене в лікарні «Lourdes Hospital» в Ернакуламі, виявило у плода підозру на розщеплення губи та піднебіння (заяча губа). 25 травня 2005 року вагітна жінка пройшла ще одне ультразвукове дослідження, яке підтвердило розщеплення губи. Отож, черниця ордену кармеліток, заснованого матір’ю Елісвою, відповідальна за медсестер, які працювали у відділенні гінекології, та настоятелька монастиря, запропонувала молитися за зцілення дитини. 27 червня 2005 року вона випадково зустріла матір, яка страждала через ваду розвитку дитини, яку вона мала народити. Втішаючи матір, черниця запропонувала їй звернутися до матері Елісви і дала їй її іконку з молитвою, щоб просити її заступництва. До молитов приєдналися чоловік та інші родичі, а черниці спільно молилися через заступництво матері Елісви. Молитви тривали 28 і 29 червня, коли матір зціленої перевели в пологовий зал, а потім в операційну для проведення кесаревого розтину, де вона народила абсолютно здорову дівчинку, яка не мала жодних вад розвитку ні верхньої губи, ні піднебіння, ні зубного ряду. Завдяки заступництву Матері Елісви дитина була чудесним чином зцілена в утробі матері, що вразило медичних експертів. Визнання цього чуда Дикастерією у справах визнання святих привело Матір Елісву до беатифікації, наповнивши незліченні серця надією, вірою і подивом перед Божою благодаттю.
Свідчення святості
Читаючи життєпис новопроголошеної блаженної бачимо, що вона жила в глибокій єдності з Господом через Святе Причастя і довгі години молитви перед Найсвятішими Тайнами.
Її надія героїчно сяяла в труднощах, пов’язаних із заснуванням нового Ордену. Своєю діяльністю вона сприяла людському та інтелектуальному розвитку жінок у складному соціальному та релігійному контексті Індії на межі XIX і XX століть.
