Проповідуючи під час Святої Меси за померлих протягом року кардиналів і єпископів, Папа Лев XIV з вдячністю згадав про свого попередника Франциска, який присвятив цей Святий Рік темі надії, на якій Святіший Отець зосередив свої роздуми.
Про це пише Vatican News.
Як християни, ми покликані нести з Христом тягарі хрестів смерті, але не сумуючи, які ті, хто не має надії, бо навіть найтрагічніша смерть не може завадити Господеві прийняти нашу душу в свої обійми та перетворити наше смертне тіло, також і найбільш понівечені, за образом свого прославленого тіла. Про це нагадав Папа Лев XIV, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у понеділок, 3 листопада 2025 р., очолив у базиліці Святого Петра за померлих протягом року кардиналів і єпископів.
Щороку в контексті поминальних днів на початку листопада Єпископ Риму підносить молитву за єпископів, які відійшли до вічності. Цього року в даному переліку – ім’я попереднього Наступника святого Петра Франциска, який упокоївся в Бозі 21 квітня. Серед восьми кардиналів знаходимо Главу Румунської Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Лучіяна Мурешана. У переліку 142 єпископів і архієпископів – світлої памʼяті Броніслав Бернацький, вислужений єпископ Одесько-Сімферопольський РКЦ в Україні, серце якого перестало битися 12 листопада 2024 року, Стефан Хміляр, вислужений єпарх Торонтський УГКЦ в Канаді, що упокоївся 21 грудня, та Петро Стасюк, вислужений єпарх Мельбурнський УГКЦ в Австралії та Океанії, що відійшов до вічності 13 серпня.
Початок паломництва надії
На початку проповіді Папа Лев XIV з вдячністю згадав про свого попередника Франциска, який упокоївся після того, як відкрив Святі Двері та уділив Риму та світові великоднє благословення. «Завдяки Ювілею це богослужіння – для мене перше – набуває особливого присмаку: присмаку християнської надії», – сказав він, переходячи до роздумів над євангельською розповіддю про учнів з Емауса, подорож яких є «паломництвом надії, що проходить через зустріч з воскреслим Христом».
Як зауважив проповідник, відправною точкою цього паломництва є досвід смерті, і то «жорстокої смерті, яка вбиває невинного», залишаючи за собою зневіру та відчай. «Скільки людей – скільки “отих малих”! – також і в наші дні переживають травму цієї страшної смерті, спотвореної гріхом. За цю смерть ми не можемо і не повинні говорити “laudato si’”, бо Бог-Отець не хоче її і послав Свого Сина у світ, щоб визволити нас від неї», – сказав Папа, зауваживши, що лише Христос міг узяти на Себе цю «зіпсовану смерть, не піддавшись зіпсуттю нею».
Нова надія
Коли ж Ісус узяв хліб у свої руки, які були прибиті до хреста, вимовив слова благословення, розламав його і дав їм, очі учнів відкрилися, «у їхніх серцях пробуджується віра, а разом з вірою – нова надія». «Саме так! Це вже не та надія, яку вони мали раніше та втратили. Це нова дійсність, дар, благодать Розіп’ятого: це пасхальна надія», – мовив Святіший Отець, зауваживши, що подібно до того, як життя воскреслого Ісуса вже не таке, як було раніше, а абсолютно нове, так і «надія християнина – це вже не людська надія», це не надія, що ґрунтується на мудрості філософів чи на справедливості, що випливає із закону, а заснована «лише і повністю на тому факті», що Розіп’ятий воскрес і явився учням. «Це надія, яка дивиться не на земний горизонт, а далі, дивиться на Бога, на ту височінь і глибину, звідки зійшло Сонце, щоб просвітити тих, хто перебуває в темряві та тіні смерті», – сказав проповідник, додаючи, що в цьому випадку ми можемо разом із святим Франциском повторити: «Славен будь, о мій Господи, за сестру нашу тілесну смерть». Любов розіп’ятого і воскреслого Христа «преобразила смерть: із ворога перемінила її в сестру».
За словами Папи, перед обличчям такої смерті «ми вже не сумуємо, як ті, що не мають надії», як писав святий Павло в Посланні до Солунян. «Звичайно, ми сумуємо, коли близька людина залишає нас. Ми обурюємося, коли людська істота, особливо дитина, “маленька”, тендітна, гине від хвороби або, ще гірше, від насильства людей. Як християни, ми покликані нести разом із Христом тягар цих хрестів. Але ми не сумуємо, як ті, хто не має надії, бо навіть найтрагічніша смерть не може завадити нашому Господу прийняти наші душі в свої обійми і перетворити наші смертні тіла, навіть найпонівеченіші, на подобу Його прославленого тіла», – підкреслив Лев XIV, зауваживши, що саме тому місця поховання християни називають не «некрополями», тобто, «містами мертвих», а «цвинтарями», що означає «усипальниці», тобто місця, «де спочивають в очікуванні воскресіння».
