Попри тривоги й небезпеку війни, маленька Софія з Дніпра зберігає світло у серці та віру в добро. Вона продовжує навчатися, розвивати свої таланти й мріяти про мирну Україну. У щирій розмові дівчинка ділиться тим, як сила духу, підтримка рідних і віра у добро допомагають їй долати страх і дивитися в майбутнє з надією.
Про це пише Vatican News.
Софії одинадцять з половиною років. Вона приїхала зі своїми батьками з Дніпра на коротку відпустку до Риму. Ми випадково зустрілися на одній з вулиць Вічного Міста, і під час короткої розмови з родиною відразу впала в око життєрадісність і комунікабельність малої дніпрянки. В інтерв’ю розповіла про те, як відбувається її навчання у місті, яке часто зазнає російських обстрілів, про свої улюблені заняття та про те, як уявляє собі майбутнє України. Публікуємо інтерв’ю з українською ученицею в контексті Ювілею освітян, що відбувається у Римі від 27 жовтня до 1 листопада 2025 року.
Софія, в який клас ти ходиш?
Шостий.
Як зараз проходить твоє навчання?
Наразі ми ходимо до школи тільки офлайн або – на самостійному навчанні. Тобто навчаєшся вдома сам, вчителі тобі викладають матеріал, а ти самостійно виконуєш і класну, і домашню роботу.
Тобі подобається навчання?
Мені подобається. Звичайно, на самостійному іноді буває трошки самотньо. А коли ходити в школу, то трошки веселіше.
Що відбувається, коли під час навчання в школі звучить повітряна тривога?
Як тільки звучить сигнал тривоги, який буде вже підтверджений, то ми одразу спускаємося в укриття. Тобто сидимо в укритті, поки тривога не закінчиться.
Не страшно?
Ну так, тому що ніколи не знаєш, як складуться обставини. Тобто, якщо, наприклад, буде підвищена небезпека і якась ціль летить, тоді страшно дуже.
Вас вчителі підтримують якимось чином в такі моменти?
Ну так, у нас в укритті є кабінет психолога, кабінет медсестри, якщо потрібна медична допомога треба. Тобто там в принципі непогано, але проблема в тому, що там душно і місця мало. Іноді, якщо тривога стається під час уроку, то нам продовжують заняття, а іноді ні.
Який твій улюблений предмет?
Це важке питання, тому що мені багато предметів подобаються. Я люблю фізкультуру…
Тепер фізкультура відбувається в нормальний спосіб?
Так. Коли є тривога, то ми спускаємось в укриття і її відміняють. Тому що у нас урок фізкультури проходить або в спортзалі, якщо холодно, або на вулиці. Мені подобається фізкультура, тому що гарно іноді відпочити на подвір’ї після важкого шкільного дня.
А коли є тривога, то вся школа спускається в укриття?
Так, але ми у навчаємося в дві зміни, щоб поміщалися всі учні. Кожна зміна по черзі поміщається.
Як ти проводиш свій час після уроків?
Виконання домашнього завдання і відпочинок. Тому що навчання у мене в другу зміну, і виходить так, що і зранку часу небагато, і ввечері треба ж зробити домашнє завдання, але хочеться і відпочивати. Окрім того, що відпочиваю, у мене ще є додаткові заняття. Я граю на піаніно, малюю, тому ще витрачається час і на заняття. На піаніно треба грати щодня. Тобто тренування вдома кожен день, а заняття з вчителем двічі-тричі на тиждень. І крім того, якщо ти ходиш в музичну школу, то там не тільки гра на інструменті, там є ще додаткові уроки: музична література, сольфеджіо і треба ще ходити на співи. Тому я раніше ходила на співи, а в цьому році ні.
Я би хотіла тебе запитати про війну. Війна триває вже понад три з половиною роки. Як ти думаєш, наскільки це все впливає на твоє навчання і загалом на твій настрій?
Ну, я оптимістка. Я намагаюсь іноді трошки абстрагуватися від того, що навколо і плинути за часом. Те, що є зараз, те є зараз, те, що буде далі, те буде далі. Я не на все можу вплинути: на щось можу, а на те, що не можу, то просто сприймаю це як є. Звичайно, це впливає на життя, на настрій, на емоції. Не все сонячно і райдужно. Бувають моменти не дуже такі приємні. Буває дуже важко. Буває страшно… Ну, поки живу, я живу, насолоджуюся життям, поки можу.
Що ти робиш, коли тобі найбільше страшно?
Намагаюся перебувати з рідними, з речами, які найбільше подобаються. Вони мене заспокоюють.
Війна якимось чином впливає на твої стосунки з твоїми друзями і з однокласниками?
Трошки впливає, тому що не з усіма друзями зараз є зв’язок. Деякі виїхали за кордон, і це, звичайно, дуже болюча тема, тому що з ними тепер обмежене спілкування. І деякі близькі друзі тепер трохи далеко, і тому важко, звичайно. Іноді зв’язок з ними відновлюється, іноді пропадає. Намагаюся якось підтримувати з ними зв’язок, щоб не забувати.
Ким ти хочеш бути, коли ти виростеш?
Це питання для мене дуже складне. Я ще остаточно не визначилася, але з дитинства я думаю про три професії. Отже, я дуже люблю мистецтво. Тобто я люблю малювати і музику. То про ці дві кар’єри я теж думала. Крім того мені було би цікаво бути програмістом.
Я сподіваюся, що скоро війна закінчиться. Ми, дорослі, хотіли би, щоб вона якнайшвидше закінчилася, особливо, для вас – дітей, підлітків і молоді. Якою ти бачиш Україну, в якій ти будеш дорослою людиною?
Це буде Україна майбутнього, вона буде вже кращою, звичайно, ніж минула. Ті діти, які виростуть, які бажали б їй кращого і на кого, можливо, не так сильно вплине війна, почнуть її розвивати, щоб вона була ще кращою, ніж раніше, і щоб не було такого, як є зараз.
Може ти би ще щось хотіла додати?
Я хотіла сказати, що все буде добре. Україна обов’язково переможе – в цьому, я впевнена, ще з самого початку війни, в цьому сумнівів нема. Все повернеться, все буде, як було і буде ще краще. Україна розвинеться. Все, що сталося погане, зрештою, піде в минуле. І вийде все ж таки все на добре і буде все набагато краще.
Дуже тобі дякую. Я думаю, що це все збудеться теж завдяки тобі.
Дякую.
