У вівторок, 28 жовтня 2025 р., оприлюднено Апостольський лист Папи Лева XIV «Накреслювати нові мапи надії», присвячений до 60-ї річниці Декларації Другого Ватиканського Собору «Gravissimum educationis». Відзначаючи актуальність постулатів соборового документа, Святіший Отець вказує на виклики наших днів, на які покликані дати відповідь «сузір’я» різних форм і проявів освітньо-виховної діяльності в Католицькій Церкві.
Про це пише Vatican News.
«Накреслювати нові мапи надії», – із таким закликом Папа Лев XIV звертається до світу католицької освіти, оприлюднивши однойменний Апостольський лист в 60-у річницю Декларації Другого Ватиканського Собору «Gravissimum educationis», присвяченої освітньо-виховному завданню Церкви, яку Папа Павло VI проголосив 28 жовтня 1965 року. Лев XIV підписав Апостольський лист 27 жовтня 2025 року в базиліці Святого Петра, перед початком Святої Меси зі спільнотами Папських університетів Риму.
Завжди актуальне завдання
У вступі Святіший Отець підкреслює, що Собор нагадав Церкві про те, що «виховання та освіта не є другорядною діяльністю», але формою євангелізації. І сьогодні, «перед обличчям швидких змін та непевності, яка дезорієнтує», ця спадщина зберігає свою актуальність. «Від самих початків Євангеліє породило “освітні сузір’я”: смиренні й водночас сильні досвіди, здатні відчитувати час, зберігати єдність між вірою і розумом, між мисленням і життям, між знанням і справедливістю. Вони були серед бурі рятівним якорем, а в штилі – розгорнутим вітрилом. Маяком у ночі, щоб скеровувати плавання», – пише він, зауважуючи, що рецепція декларації Gravissimum educationis породила «небозвід починань і харизм», які зуміли дати відповідь на вимогливі виклики. Водночас, сьогоднішні очікування є не меншими, ніж ті, з якими Церква мусила рахуватися 60 років тому, ба більше, вони розширилися та ускладнилися.
Динамічні історія
Лев XIV нагадує, що історія католицької освітньо-виховної діяльності – це «історія Святого Духа, що діє», а стилі навчання, які приходили одні за зміну іншим, виявляють «бачення людини як Божого образу, покликаної до істини та до добра», а також «множинність методів на служінні цьому покликанню». «Освітні харизми не є застиглими формулами. Це оригінальні відповіді на потреби кожної епохи», – зазначає Папа, представляючи почергово досвід пошуків істини та навчання Отців пустелі, монашества, так званих жебручих орденів, згадуючи про те, що саме в лоні Церкви зродилися перші університети. Чимало згромаджень стали першопроходьцями в царині освіти, як засновники перших безкоштовних шкіл для вбогих у XVII столітті. Папа згадує і про «превенційний метод» в системі виховання, запропонований святим Джованні Боско, як також внесок віруючих жінок.
Жива традиція
«Християнське виховання є спільною справою: ніхто не виховує самостійно. Виховна спільнота – це “ми”, де вчитель, учень, сім’я, адміністративний та обслуговуючий персонал, душпастирі та громадянське суспільство об’єднуються, щоб будувати життя. Це “ми” не дає воді застоюватися в болоті підходу «завжди робилося так» і спонукає текти, живити, зрошувати», – наголошує Святіший Отець, нагадуючи, що фундамент залишається той самий: людська особа, Божий образ, здатна до пізнання істини та будування стосунків. Він вказує на необхідність поновити зусилля задля знання, яке «є настільки інтелектуально відповідальним і ретельним, наскільки глибоко людяним». Йдеться про те, що «не слід відокремлювати прагнення та серце від пізнання», оскільки це б означало «розділювати особу».
«Католицькі університет і школа – це місця, де питання не замовчують, а сумніви не забороняють, а супроводжують. Там серце спілкується з серцем, а метод полягає в тому, щоб слухати, визнаючи іншого як благо, а не як загрозу», – підкреслює він, додаючи також, що «виховувати – це акт надії» та «завдання любові, яке передається з покоління в покоління», адже кожна людина спроможна пізнавати істину, але шлях до неї легший, «коли йдемо з допомогою іншого». «Істину шукаємо в спільноті», – додає Святіший Отець.
Компас Декларації Gravissimum educationis
Далі Папа аналізує спадок соборового документа, нагадуючи, що Gravissimum educationis наново стверджує «право кожного на освіту та вказує на сімʼю як на першу школу людяності». Церква ж покликана підтримувати середовища, які «інтегрують віру й культуру». Документ застерігає від применшування виховання до «функціонального вишколу», бо людська особа не є «набором компетенцій». «Християнська освіта охоплює усю людину: духовний, інтелектуальний, емоційний, соціальний, фізичний виміри. Вона не протиставляє практику теорії, науку гуманізму, техніку свідомості; натомість вимагає, щоб професіоналізм був просякнутий етикою, а етика не була абстрактним поняттям, а щоденною практикою», – читаємо в Апостольському листі, що підкреслює, що її цінність «не вимірюється лише критерієм ефективності». І ці принципи не є згадкою з минулого, а зорями, що орієнтують. «Католицька освіта має завдання відновити довіру у світі, позначеному конфліктами та страхом, нагадуючи, що ми є дітьми, а не сиротами: з цього усвідомлення народжується братерство», – наголошує Папа.
Центральне місце особи
Святіший Отець звертає увагу на те, що освіта – це не лише передавання вмісту, але тренування в чеснотах. Йдеться про формування громадян, здатних служити, та віруючих, спроможних свідчити. І в цьому завданні не йдеться про імпровізацію. «Католицька школа – це середовище, в якому віра, культура та життя переплітаються між собою. Це не просто заклад, а живе середовище, в якому християнське бачення пронизує кожну дисципліну та кожну взаємодію», – пише Лев XIV, підкреслюючи, що відповідальність вихователів виходить за межі трудового контракту, бо «їхнє свідчення вартує більше від їхніх уроків». І якщо йдеться про постійну необхідність підвищування кваліфікації, то в цьому не вистачить лише технічного оновлення, потрібно «берегти серце, яке слухає, погляд, який заохочує, розум, який розпізнає».
Лев XIV нагадує, що «сімʼя залишається першочерговим місцем виховання». Католицькі школи співпрацюють з батьками, «але не замінюють їх». Таким чином, «освітньо-виховний альянс вимагає цілеспрямованості, вміння слухати та спільної відповідальності», це водночас «важка праця і благословення», бо коли він працює, «то пробуджує довіру; коли його бракує, все стає більш крихким».
Ідентичність і субсидіарність
Святіший Отець відзначає, що Gravissimum educationis вказувала на важливість субсидіарності і на той факт, що обставини відрізняються, відповідно до різних місцевих контекстів. Однак Собор наголосив на праві на освіту і на його основоположних принципах як на таких, що є універсальними. Йдеться про відповідальність, яка лежить як на батьках, так і на державі, вважаючи «священним правом» можливість формування, яке дозволяє учням «оцінювати моральні цінності з незаплямованим сумлінням», закликаючи цивільну владу шанувати це право.
Споглядання створеного світу
В основі виховного стилю, що просуває пошану, персоналізований супровід, розпізнання та розвиток усіх людських вимірів, як читаємо в Апостольському листі, лежить християнська антропологія. Серед цих вимірів не є другорядним духовне натхнення, яке «реалізується та зміцнюється також і через споглядання створіння». Цей аспект, як нагадує Лев XIV, не є чимось новим у християнській філософській та богословській традиції. Покликаючись на слова святого Бонавентури, який писав, що кожне створіння є відображенням Божого задуму, розмаїттям відображення божественного проміння, Папа зазначає, що це також стосується пластичності викладання, адаптованого до різних характерів, які, у будь-якому випадку, сходяться щодо краси створіння та необхідності його збереження.
«Забуття про нашу спільну людську природу породило розколи на насильство, а коли страждає земля, ще більше страждають убогі. Католицька освіта не може мовчати», – наголошує Святіший Отець, вказуючи на необхідність формувати сумління, які здатні обирати не лише вигідне, але й справедливе. «Екологічна відповідальність не вичерпується технічними даними. Вони необхідні, але їх недостатньо. Потрібна освіта, яка залучає розум, серце і руки; нові звички, стиль життя спільноти, доброчесні практики. Мир – це не відсутність конфлікту: це лагідна сила, яка відкидає насильство», – додає він.
Освітнє сузір’я
Описуючи світ католицької освіти, Папа використовує термін «сузірʼя», бо йдеться про «живу й плюралістичну мережу», від парафіяльних шкіл до закладів вищої освіти, від рухів до цифрових платформ, як також різних форм академічного душпастирства. У цьому сузір’ї кожна зоря має власне сяйво, але разом «накреслюють маршрут». За словами Святішого Отця, методологічні та структурні відмінності не є проблемою, а ресурсом. «Різноманітність харизм, якщо вона добре скоординована, створює послідовну і плідну картину», – пише він, наголошуючи на необхідності взаємообміну та спільних проектів, ділячись добрими практиками. «Сузір’я відображають своє світло в нескінченному всесвіті. Як у калейдоскопі, їхні кольори переплітаються, створюючи додаткові колірні варіації. Так само відбувається в католицьких навчальних закладах, які відкриті для зустрічей і діалогу з громадянським суспільством, політичними та адміністративними органами, а також представниками виробничих секторів і професійних категорій. Вони покликані ще активніше співпрацювати з ними, щоб обмінюватися досвідом і вдосконалювати освітні програми, щоб теорія підкріплювалася досвідом і практикою», – наголошує Лев XIV.
Новий простір
Папа зазначає, що шістдесят років тому декларація Gravissimum educationis відкрила нову пору довіри, заохочуючи до оновлення методів та мовлення. Сьогодні новим простором є цифрове середовище. В цьому контексті знову звучить нагадування про те, що «технології повинні служити людині, а не замінити її, збагачувати процес засвоєння, а не збіднювати стосунки й спільноту». Для того, щоб входити в цей новий простір, потрібна «душпастирська креативність» та засвоєння нових навиків. Наше ставлення до технології «ніколи не може бути ворожим», бо «технологічний поступ є частиною Божого задуму для створіння». «Але він вимагає розпізнання щодо планування навчальних програм, оцінювання, платформ, захисту даних, рівності в доступі. В будь-якому випадку, жоден алгоритм не зможе замінити те, що робить освіту людяною: поезію, іронію, любов, мистецтво, уяву, радість відкриття і навіть виховання управляти помилкою як нагодою для зростання», – читаємо в Апостольському листі, що наголошує, що вирішальним моментом є не технології, а те, як ми ними користуємося.
Полярна зоря Освітньо-виховного пакту
Підсумовуючи, Святіший Отець виокремлює серед різних зір, що спрямовують наш шлях, Глобальний освітньо-виховний пакт, пророча ініціатива, яку він «з вдячністю перебирає» від свого попередника Франциска. Лев XIV називає основою «сім шляхів» Пакту, якими є «поставити в центрі особу; дослухатися до дітей та молоді; сприяти гідності та повноцінній участі жінок; визнати сім’ю як першочергового вихователя; відкритися на прийняття та інклюзію; оновити економіку та політику на служіння людині; оберігати спільний дім», додаючи від себе «три пріоритети». Першим з ним є піклування про внутрішній світ, адже «молодь просить глибини», а тому потрібні «простір для тиші, розпізнання та діалогу зі сумлінням і з Богом». Другий стосується формування «людяного цифрового середовища», ставлячи на перше місце людину, а не алгоритм. Врешті, третій пріоритет – «беззбройний і обеззброюючий мир», з чого випливає заклик навчати ненасильницької мови, виховувати до примирення, до будування мостів а не стін.
Нові мапи надії
«У 60-ту річницю Gravissimum educationis Церква відзначає плідну історію виховання, але також стоїть перед необхідністю оновлення своїх пропозицій у світлі знаків часу», – зазначає Папа, повертаючись до образу сузір’їв, в яких приховується «здатність навігації серед труднощів з надією, але також з відважним переосмисленням, не втрачаючи вірності Євангелію». Труднощі всім відомі, але, як переконаний Лев, католицька освіта спроможна бути маяком: «не ностальгічним притулком, а лабораторією розпізнання, педагогічних інновацій і пророчого свідчення». «Накреслювати нові мапи надії: ось у чому полягає невідкладність мандату», – наголошує він.
