Серед паломників, з якими Папа Лев XIV привітався після аудієнції в суботу, 6 вересня, були також українські матері, які втратили синів на війні і які були учасницями проекту «Дати мамі надію». Зустріч з Папою, паломництво до Ватикану та інших святинь Італії став важливим кроком на шляху їхнього відновлення після важкої втрати. «Коли живуть батьки, то живе і світла пам’ять про наших героїв», – підкреслила одна з матерів.
Про це пише Vatican News.
«Tе, що відбувається сьогодні, це чудо: бо коли я вперше зустрів цих матерів, то кольори їхнього настрою були темні. Протягом всього нашого проекту вони ставали щораз світлішими. І сьогодні я їх бачу дуже гарними, усміхненими», – поділився в інтерв’ю для ватиканських медіа священник капуцин Костянтин Морозов після короткої зустрічі Папи Лева XIV з 40 українськими матерями, які втратили синів на війні. Участь в ювілейній аудієнції в суботу, 6 вересня, стала кульмінаційним моментом паломництва, яке учасниці проекту «Дати мамі надію», що діє в Києві, здійснили минулого тижня до Італії. Подорож, що включала три етапи – Лорето, Ассізі та Рим, – була організована братами-капуцинами центральноіталійської провінції Непорочного Зачаття, за підтримки видавництва “Frate Indovino”. «Протягом цієї подорожі був момент сліз, – зазначив священник, – особливо коли ми молилися в святих місцях: є ця журба і хвилювання за всю Україну. І я насправді тут щасливий бачити надію на обличчях наших мам».
Проект “Дати мамі надію” був започаткований братами капуцинами у Києві спільно з Християнською Службою порятунку на початку 2023 року. Центр реабілітації, що діє в “Домі отця Піо” при парафії капуцинів, пропонує матерям, які переживають найбільшу втрату, періоди безкоштовного проживання (в середньому 7 днів), під час яких команда душпастирів, психологів та реабілітологів старається допомогти їм відновити сили та знову віднайти бажання жити. З початку проекту в лютому 2023 року вже було проведено 27 таких сесій реабілітації, в яких взяли участь близько 540 жінок. Нещодавно другий такий дім було відкрито у Вінниці.
«Цей проект приніс просвіток в наше життя, дав надію, – ділиться пані Любов, одна з учасниць прощі. – Коли живуть батьки, то живе і світла пам’ять про наших героїв. Під час семиденної програми реабілітації з нами дуже інтенсивно працювали. Вся команда вкладала душу. Ще їдучи на проект, я не бачила, що цвіте, не бачила кольорів. А коли приїхала з проекту, то побачила в себе в садочку, що все цвіте, все зелене і небо блакитне. Тому ми дуже вдячні братам капуцинам і всій команді проекту. Особливо, для таких як ми, хто втратив єдину дитину, це дуже важливо. І також дякую всім італійцям, всім країнам, що нас підтримують і допомагають. Ми дуже хочемо миру».
Паломництво до Італії стало ковтком свіжого повітря не тільки для учасниць проекту “Дати мамі надію”, але й для всієї команди. «Ми відкриваємо свої серця для всіх матерів, – ділиться Людмила Богдашевська, керівник проекту. – Ми намагаємося подбати про кожну дрібницю: від того, як їх зустріти, усміхнутися, до того, як приготувати щось смачненьке, щоб вони відчули турботу, як їх обняти і послухати, бо вони хочуть, щоб їх слухали». Одним із виявів такої турботи, за словами керівниці проекту, є те, що у всьому приміщенні, де відбувається сесії реабілітації, завжди є свіжі квіти. «Коли мами приходять і бачать живі квіти, то вони в захопленні. Вони доторкаються до них, і запитують, чи це справжні квіти. Але пластикових квітів у нас немає. Квітка жива. Мамі потрібно жити», – наголосила вона.
Пані Людмила підкреслила, що для того, щоб така діяльність приносила плоди, вони мусять вкладати всі свої сили. «Це те, про що говорить наш гімн: “Душу й тіло ми положимо”. Так і в цьому проекті ми стараємося робити. Як наші воїни віддавали свої життя, так і люди, які роблять проекти: якщо будуть віддаватися душею, то у них все вийде. Але важливо, щоб це було щиро, бо ми не прикидаємося: ми справді такі є. Ми віддаємося повністю, і коли закінчується один курс реабілітації, то нам потрібне наповнення. І тому ми дякуємо Господу Богу, братам капуцинам і Папі, бо ми відчули це наповнення. І тепер ми маємо сили йти дальше».
Українські матері, які прибули на площу Святого Петра, мали із собою фотографії своїх дітей: деякі тримали їх у руках, інші – у вигляді брошки з маленьким портретом, прикріпленої поруч із серцем. «Хочу підкреслити, що наші сини, які загинули, не є просто жертвою обставин, а вони пожертвували собою, віддали своє життя за інших, – каже пані Олександра. – Це жертовність наших синів, це жертовність наших мам, це жертовність всіх наших героїв, починаючи від стародавніх часів». «Ми, матері, які втратили своїх дітей, закликаємо весь світ допомогти нам, щоб в Україні нарешті настав мир, – наголошує пані Валентина. – Ми звертаємося до всіх людей світу: ми хочемо миру, ми хочемо, щоб не гинули наші діти, щоб ми могли засинати ввечері і прокидатися вранці. Тут в Італії, коли ми їхали в автобусі, то казали одна одній, що на хвилинку забули, що у нас війна, тому що тут не летять дрони, ракети, тут не немає протиповітряних тривог, тут не гинуть діти. Тому просимо вас допомогти». Обличчя пані Надії виявляє журбу за своїм сином. «Це дуже важко. Це важко передати словами. Втрата дитини це –– це неначе половину серця відрізали, – каже вона тихим голосом. – На цьому проекті мені дали велику підтримку, бо я не могла піднятися. Також і всі матері підтримували добрими словами. Ми закликаємо весь світ, хай допоможуть нам».
