У понеділок, 28 липня, група української молоді, що прямує на ювілейні святкування до Риму мала зупинку в Ассізі. У базиліці св. Франциска відбулась Свята Меса, яку очолив ординарії Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький SDB. Про свої враження та пережиття цієї молитви нам розповіла учасниця паломництва Діана Смирнова.
«Наш шлях паломництва продовжився дорогою до Ассізі – міста, яке, попри дощову погоду, зустріло нас дивовижною атмосферою спокою, краси й духовного затишку. Саме тут ми взяли участь у Службі Божій у Папській базиліці святого Франциска в Ассізі (італ. Basilica Papale di San Francesco) – одній з найвеличніших святинь католицького світу.
Літургію очолив єпископ Києво-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький. І хоч навколо було багато паломників з усього світу, в той момент серце билося з гордістю і вдячністю: Служба – українською мовою, серед древніх стін, наповнених пам’яттю святого Франциска.
Лунає українське слово, звучить молитва – і це не просто символ. Це голос цілої країни. Голос молоді, яка шукає, не здається, бореться і йде.
У своїй проповіді єпископ Віталій говорив саме про це – про пошук, бурю всередині й вибір дороги. Його слова торкнулися серця: «У житті є ситуації, коли зовнішні обставини спонукають приймати рішення. Тут сидить молодь, яка обирає доріжку свого життя. Чому ми сьогодні тут, на цьому місці?»
Це місце – не лише про святого Франциска, яким він став, але й про того Франциска, який шукав. Який будував себе. Який молився і питав Бога: «Ким я є?». Саме тому – це так важливо. Бути тут. Саме зараз.
«Царство Небесне – не в зовнішніх обліках. У маленькому схована велика сила», – продовжив єпископ, звертаючись до молоді.
«Це Євангеліє – до вас. Це слово – до вас. Бо цей шлях, як у Франциска, був часом великої бурі, в якій перемагав Господь. Ви можете самі спитати себе: що для мене є гірчичне зерно? За чим я сьогодні йду?»
Ці слова залишаються з нами. Не як гарна проповідь, а як запрошення до переосмислення.
Це момент, коли Бог щось шепоче в тиші. І хочеться дослухатись.
Хочеться, щоб ця Служба залишила щось важливе в кожному з нас.
Щоб ми повернулися не просто з фото, а з новими відповідями.
Або хоча б – з новими запитаннями. Чесними, живими, нашими».
