За кілька тижнів до канонізації блаженного Карло Акутіса Ватикан опублікував богословський текст, що подає молодого італійця як достовірний взірець для нового покоління вірян.
Про це пише Wiara.pl
У коментарі, розміщеному на порталі Vatican News, єзуїт о. Артуро Ельберті, богослов і консультант Дикастерії у справах канонізацій, підкреслює глибокий зв’язок між зацікавленням Карло сучасними технологіями, його щоденним життям і християнською духовністю. «Він не є вчителем Церкви, але достовірним свідком», – зазначив єзуїт. Через цю канонізацію Церква не прагне вшанувати теолога, а радше показати, що «молоді люди й сьогодні здатні серйозно приймати Євангеліє і жити ним послідовно».
Отець Ельберті особисто зустрічався з Карло лише раз – у 2006 році в єзуїтському Колегіумі Леона XIII у Мілані, де тодішнього п’ятнадцятирічного хлопця йому представили як «духовно зрілого юнака з радісним характером». Уже в жовтні того ж року Карло помер від агресивної форми раку.
На думку ватиканського консультанта, канонізація викликала великий інтерес і значні очікування у всьому світі, хоча з’явилися також суперечливі думки і «досить викривлені трактування його постаті». Важливо, однак, розглядати Карло Акутіса «в його духовній і місійній цілісності». Єзуїт закликав до виваженого і правдивого представлення його особи.
Віра як пережитий стосунок
Карло вирізнявся технічними здібностями – ще підлітком він створював сайти для церковних організацій і соціальних проєктів, – а також прагненням допомагати іншим і глибокою вірою. Друзі та викладачі бачили в ньому привітну, відкриту й надійну людину. Але, за словами о. Ельберті, не це було найголовніше. «Те, що відрізняє Карло від більшості його ровесників, – це ранній і глибокий особистий зв’язок із Ісусом Христом», – пише богослов. Цей зв’язок визначив усе його життя. «Вже в дитинстві зустріч із Господом повністю змінила його. У Ньому Карло знайшов Друга, Учителя, Спасителя – сенс усього свого життя». Без цієї віри його щоденне життя було би незрозумілим: зовні він був звичайним школярем, але внутрішньо мав глибоке духовне переконання.
Більше, ніж ритуал
У центрі духовного життя Карло перебували дві речі: Євхаристія і побожність до Марії. Щодня він брав участь у Святій Месі і проводив багато часу в тихій адорації перед Пресвятими Дарами. Одного разу він розповів своєму духівнику: «З таїнства Євхаристії я навчаюся розуміти безмежну любов Господа до кожної людини». Для Карло Євхаристія не була просто релігійним обрядом — вона була особистим пережиттям і джерелом сили, з якого він черпав натхнення для служіння іншим і щоденного життя у вірі. Як зазначає о. Ельберті, його можна найкраще охарактеризувати словами з його духовного нотатника: «Євхаристія – це моя автострада до неба».
Його марійна побожність також була глибокою і щирою. Він не раз посвячував своє життя Пречистій Діві, щодня молився на розарії й радив іншим робити те саме. «Розарій – це найкоротша драбина до неба», – казав він друзям.
Церква – хранителька скарбів, які можуть нас урятувати
Його стиль життя не залишався непоміченим. Однокласники поважали його, навіть якщо – або, як зазначає о. Ельберті, саме тому що – він не піддавався всім модним течіям. І хоч іноді йому доводилося вислуховувати насмішки через свою побожність, він залишався вірним своїм переконанням. «Більшість має рацію тільки тоді, коли перебуває в правді – ніколи лише тому, що вона більшість», – писав Карло. Він намагався заохочувати своїх друзів до віри – навіть тих, хто належав до інших релігій. Отець Ельберті зазначає, що деякі з них згодом висловили бажання прийняти хрещення.
Молодий італієць був глибоко переконаний у цінності Церкви: «Критикувати Церкву – означає критикувати самих себе. Церква є хранителькою скарбів, які можуть нас урятувати». Така поставa, підкреслює богослов, допомогла Карло зберегти чітку християнську ідентичність – без зверхності, але з внутрішньою твердістю.
Його життя обірвалося рано
Карло пішов із життя рано й раптово. У жовтні 2006 року йому поставили діагноз: надзвичайно агресивна форма лейкемії. Попри важкий перебіг хвороби, він до кінця залишався впевненим і спокійним. «Я жертвую Господу всі свої страждання – за Папу і за Церкву, аби не потрапити до чистилища, а відразу до раю», – сказав він.
Перший канонізований мілленіал
Карло Акутіс народився 3 травня 1991 року в Лондоні, але виріс у Мілані. Ще в дитинстві проявив неабиякі технічні здібності, які рано поєднав із зацікавленням християнською вірою. Помер 12 жовтня 2006 року на п’ятнадцятому році життя. У жовтні 2020 року його було беатифіковано в Ассізі після визнання чуда за його заступництвом.
7 вересня 2025 року, під час Ювілейного Року, Карло буде канонізований у Римі Папою Левом XIV. Він стане першим канонізованим мілленіалом. Разом із ним буде канонізовано ще одного італійця, який помер у молодому віці – П’єра Джорджо Фрассаті.
