Паломництво спільнот міжнародного християнського руху «Віра і Світло» до Меджуґор’я відбулось 15-21 липня 2025 року. 162 віросвітлян з різних куточків України – Закарпаття, Тернополя, Львова, Стрия, Івано-Франківська – об’єдналися в єдину духовну родину, щоб у простоті, молитві та радості зустріти Богородицю в Меджуґор’ї – місці, де Вона вже багато років кличе до миру і навернення.
Про це пише Мукачівська дієцезія.
Це паломництво стало для кожного дорогою благодаті, подорожжю серця, що веде до тиші, миру та живої присутності Марії. У ці дні всі були особливо близько до неба.
Глибоким духовним пережиттям став підйом віросвітлян на гору Кріжевац, під час якого всі молилися Хресну дорогу. Її провадив о. Євген Фізер, капелан мукачівської спільноти «Посланці радості», який поділився своїми глибокими думками:
«Підйом на гору Кріжевац не був важкий фізично, але я в цей час вчився приймати, дивився на друзів і бачив в них Ісуса, який іде цією Хресною дорогою. Вчився і вчуся від них тієї терпеливості, вмінню не нарікати. Мені не важко підніматися, бо часто ходжу в гори, але в житті є ситуації, коли є якась несправедливість, коли щось іде не так, як я цього хочу – тоді стає важко. Це ще важче, ніж підйом на Кріжевац. І тоді я хочу продовжувати духовно дивитися на наших друзів, які не нарікають, але йдуть далі. Йдуть це життя, живуть це життя! Це було для мене сильним досвідом – вчитися від друзів».
Під час підйому на гору Подбордо всі молилися славні таїнства Розарію, яку провадив о. Максим Олійник, капелан спільноти «Дар Любові» (м. Івано-Франківськ). Особливим свідченням любові й братерства став момент, коли юнаки зі спільноти «Ченаколо» на ношах винесли двох хлопців з ДЦП на самий вершок гори. Їхні світлі обличчя, мов ікони вдячності, світилися радістю, а очі батьків були сповнені вдячності й любові.
Капелан Мукачівської спільноти о. Євген розповів:
«Мені запам’ятався один хлопець – Ігор, до якого приїхав батько, який живе за кордоном. Я бачив, як на Подбордо, коли вони стояли біля Діви Марії, він показував своєму синові, як молитися, складав йому руки. Вони разом молилися, промовляли слова молитви. Така дуже глибина в простоті. Достатньо простих слів, а деколи й слів не потрібно – просто бути. Для мене це паломництво в Меджуґор’є стало школою життя, де вчуся від наших друзів приймати любов і любити інших».
Своїм свідченням поділився також Василь Перегинець, провідник спільноти «Скелястий замок» (м. Хуст, Закарпаття):
«Насамперед хочу подякувати Богові за підйом на обидві гори, за те, що Він послав мені добрих людей, які допомогли мені в цьому нелегкому підйомі. У мене було враження, що зі мною не гори піднімаються, а ангели, які мене підтримують. Коли я піднявся на вершину гори Кріжевац, то відчув, ніби хтось мене обіймає, ніжно гладить по спині – аж мурашки пішли по тілу. Насправді неможливо описати свої емоції, коли ти стоїш біля того хреста, піднімаєш очі, а там сонечко сміється».
Щирими словами подяки поділилася і мама одного з друзів, пані Віра Валеня зі спільноти «Пристань святого Миколая» (м. Тернопіль):
«Дуже дякуємо нашому Небесному Отцеві, та всім, хто долучився до нашої прощі в Меджуґор’є. Дякуємо Богородиці, яка провадила нас нелегкими стежками нашої прощі. Дякуємо всім, а особливо отцям, за вашу присутність у нашому житті».
Щовечора віросвітляни брали участь у спільній молитовній програмі – Розарій, Свята Меса, адорація. У неділю мали спільне богослужіння з багатьма українськими паломниками, під час якої проповідь виголосив о. Василь Іванів, капелан спільноти «Діти Марії» (м. Тернопіль).
Кожен паломник жертвував усі труднощі, втому й випробування за мир в Україні, за мир у їхніх родинах та серцях. Благодать цього місця – глибока, тиха, пронизана присутністю Марії. Велика подяка добродіям, які допомогли здійснити цю подорож серця.
Матінко Небесна, Квітко запашна,
З Тобою смерть мені є не страшна.
З Тобою разом по дорозі йду,
Тобі хвалу і славу в ноги покладу.
Для погляду одного здолаю кілометри,
Слухають повзучі змії і бояться вепри.
На скелю я зійду, може й без взуття.
Ти є ключ від скарбу, човен у життя.
Божа Матір й Матінко моя,
Засвіти й над нами, радості Зоря.
Освіти ввесь шлях, вкажи нашу дорогу,
Благодать зішли й бажану перемогу.
Світу Царице, всі рани зціли,
Мамо Ісуса, за нас ся моли.
Це вірш був написаний у тиші Меджуґор’я приятелькою спільноти «Скелястий замок» Марічкою Бровдій.
*Друзями у спільноті віросвітлян називають осіб з неповносправністю – прим.ред.
Текст: Олена Перец,
приятелька спільноти «Скелястий замок» (м. Хуст)
Фото: Еріка Кіш,
приятелька спільноти «Посланці радості» (м. Мукачево)
