Папа Лев XIV зустрівся з єпископами, які прибули до Ватикану з нагоди Ювілею, заохочуючи свідчити прикладом свого життя про те, що надія не розчаровує. Він розглянув декілька аспектів цього свідчення, наголосивши на тому, що пастир є видимим принципом єдності, мужем віри, надії та пастирської любові і насамкінець звернув увагу на важливі для єпископа чесноти.
Про це повідомляє Vatican News.
У середу, 25 червня 2025 р., Святіший Отець Лев XIV зустрівся в базиліці Святого Петра у Ватикані з єпископами, які проводять свою прощу в рамках Святого Року. Звертаючись до присутніх, він подякував їх за ті зусилля, які вони доклали, щоб прибути з паломництвом до Риму, добре розуміючи наскільки великими є вимоги єпископського служіння. Також Папа нагадав, що він, як і кожен пастир Церкви, насамперед є овечкою Господнього стада і для того, щоб провадити Церкви, потрібно «дозволити Ісусові, Доброму Пастирю, глибоко оновити» себе, і таким чином «повністю уподібнитися Його серцю і таємниці Його любові».
Проповідувати надію означає плисти проти течії
Лев XIV звернув увагу на слова з Послання до Римлян «Надія не розчаровує» (Рим 5,5), які часто повторював Папа Франциск і ними розпочинається булла «Spes non confundit», якою він проголосив Святий Рік 2025. «Ми, як єпископи, є першими спадкоємцями цієї пророчої спадщини, яку повинні зберігати і передавати Божому люду своїми словами та своїм життям», – зазначив Папа. «Іноді проповідувати послання про те, що надія не розчаровує, означає плисти проти течії, навіть у певних болісних ситуаціях, які здаються безнадійними, – сказав він. – Однак саме в такі моменти стає особливо очевидним, що наша віра і наша надія походять не від нас самих, а від Бога».
Пастир є свідком надії
Святіший Отець підкреслив, що пастир є свідком надії своїм прикладом життя, яке міцно закорінене в Бозі та повністю присвячене служінню Церкві. Після цього він запропонував розглянути деякі аспекти цього свідчення. «Насамперед, єпископ є видимим принципом єдності в місцевій Церкві, довіреній йому», – наголосив Папа. – Його обов’язком є будувати сопричастя між її членами та з вселенською Церквою, сприяючи різноманітності дарів і служінь, дарованих для її зростання та поширення Євангелія». Для цього служіння він отримує особливу Божу благодать під час єпископського рукоположення, яка його підтримує. Другий аспект таким Лев XIV окреслив чином: єпископ – це муж, який живе богословським життям. «Це людина, яка повністю підкоряється натхненням Святого Духа, Який наповнює її вірою, надією і любов’ю та розпалює їх у різних ситуаціях і викликах повсякденного життя», – пояснив він.
Єпископ – муж віри, надії та пастирської любові
Далі Папа назвав єпископа мужем віри, згадавши уривок з Послання до Євреїв, де автор перелічує цілий родовід «свідків» віри, і зосередив увагу на Мойсеєві, якого Бог покликав вести народ до обіцяної землі і який, як сказано, «був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.» (Євр 11, 27). «Тут ми маємо чудовий образ мужа віри: це той, хто завдяки Божій благодаті бачить майбутнє, споглядає мету і залишається непохитним у час випробувань, – зазначив Святіший Отець. – Так само і єпископ у своїй Церкві діє як заступник, бо Дух підтримує полум’я віри в його серці».
Лев XIV охарактеризовує єпископа також як мужа надії. «Особливо в скрутні моменти життя людей єпископ цією богословською чеснотою допомагає їм не впадати у відчай: не лише своїми словами, а й своєю близькістю» – сказав він. Папа підкреслив, що пастир перебуває поруч з сім’ями, які переживають труднощі і не отримують належної підтримки, з розчарованою порожніми обіцянками молоддю, з самотніми людьми літнього віку та людьми з важкими формами інвалідності. Він не пропонує легких рішень, а досвід спільнот, які прагнуть жити Євангелієм у простоті та солідарності.
Богословське життя єпископа виявляється і сяє найвищою мірі в ньому як у мужеві пастирської любові. Святіший Отець так описав цю рису єпископа: «Чи то проповідуючи, відвідуючи громади, слухаючи священників і дияконів, чи приймаючи адміністративні рішення, в усьому, що він робить, він черпає натхнення та спонуки з любові Христа-Пастиря».
Важливі чесноти для єпископа: розсудливість, убогість, стриманість
Папа Лев XIV додав ще низку важливих чеснот єпископа: пастирську розсудливість, убогість, досконалу стриманість у целібаті та людські чесноти. «Пастирська розсудливість – це практична мудрість, яка провадить єпископа в його рішеннях у його управлінні, у його стосунках з вірними та їхніми асоціаціями об’єднаннями», – пояснив він. Святіший Отець зазначив, що єпископ свідчить про Господа Ісуса своїм життям євангельської убогості: «Бідні повинні бачити в ньому батька і брата та ніколи не відчувати себе незручно при зустрічі з ним або заходячи до його дому». Він наголосив на тому, що життя єпископа також позначене целібатом, як особливою формою бідності, і практикуванням чистоти серця та поведінки. Насамкінець, єпископ покликаний плекати ті людські чесноти, які отці Другого Ватиканського Собору згадують в декреті Presbyterorum Ordinis (3). «До них належать справедливість, щирість, великодушність, відкритість розуму і серця, здатність радіти з тими, хто радіє, і страждати з тими, хто страждає, а також самоконтроль, делікатність, терпеливість, розсудливість, велика відкритість до слухання і діалогу, готовність служити», – сказав Папа. – Ці чесноти (…), можуть і повинні бути розвинені відповідно до прикладу Господа Ісуса, з допомогою благодаті Святого Духа».
Лев XIV побажав присутнім, щоб Пресвята Діва Марія, а також святі апостоли Петро і Павло випросили для них та їхніх спільнот ті благодаті, яких вони потребують, а особливо бути мужами сопричастя, і таким чином сприяти єдності між священниками. «Нехай кожен без винятку священник відчуває батьківство, братерство і дружбу свого єпископа, – побажав він. – Щоб цей дух сопричастя підбадьорював священників у їхніх душпастирській діяльності та сприяв зростанню єдності в місцевій Церкві».
