Багатодітна сім’я з Неокатехуменальної Дороги, на запрошення Святого Престолу розповіла про свій досвід місії в Києві під час війни.
Напередодні урочистості Зіслання Святого Духа, 7 червня, на площі св. Петра у Римі відбулося святкування Ювілею церковних рухів та спільнот. На запрошення Святого Престолу представники різних церковних дійсностей дали своє свідчення віри. Серед них було також іспанське подружжя Педро і Бегонії – батьків 12-х дітей, котрі вже впродовж 15 років перебувають на місії в Україні. Подаємо слова цього свідчення у повному обсязі.
«Добрий вечір! Мене звати Педро. Ми – іспанське подружжя з невеличкого містечка Сан-Педро-де-Пінатар. Ми одружені 30 років і маємо дванадцятьох дітей, деякі з них тут з нами, – розпочав своє свідчення голова родини, і викликав оплески присутніх. – Ми належимо до Неокатехуменальної Дороги і зараз ми на місії в Києві, Україна.
Ми були послані папою Бенедиктом XVI в 2010 році і залишаємось там до сьогодні. Наші батьки, які так само були у спільноті, переказали нам віру змалку. Але все ж ми мали складний підлітковий вік, повний гріхів. В молодому віці я мав багато комплексів, зневажав себе самого. Я не вірив, що існує хоч якесь щастя. Але я відкрив, що звістка, яку проголошує Церква про перемогу Христа над смертю – це правда. Коли мені було 17 років, померла моя мама, їй було 39. Перед обличчям цієї події смерті, я міг досвідчити силу воскресіння. І це змінило моє життя. І тому я зміг увійти у відносини з моєю майбутньою дружиною, бо раніше я був неспроможний на це, бо боявся. Ми переживали час своїх заручин, який не був легким, так само, як і наше подружжя. Воно було повне криз, гріхів, банкрутства, аж до думок про те, що єдине рішення для нас – це розлучитися. Але Господь ніколи не був байдужим до нашого страждання і ніколи не залишав нас самих. Через свою Церкву, за допомогою нашої спільноти, Він нас підтримував, допомагав нам через Таїнства, Слово, братерську молитву і напоумлення».
«Добрий вечір, мене звати Бегонія. Який це великий дар, мати спільноту, де можна ділитися життям і вірою! Наші діти, наша родина – це великий дар Бога, який ми отримали через Неокатехуменальну дорогу. Будучи частиною спільноти, через слухання Слова, Таїнства, Бог дав нам благодать бути слухняними Церкві і бути відкритими на життя. Бог Отець дав нам цих дітей – шістьох хлопців і шістьох дівчат, і дав нам також дар виховати їх у вірі, передати їм віру і любити їх. Бо з таких грішних і слабких батьків, як ми, Бог вивів життя. І ці діти сьогодні в Церкві. Троє старших вже одружені, і саме зараз моя донька Дебора народжує дитину в Іспанії. Двоє наших синів навчаються в семінарії. І ці менші діти, які тут з нами, погоджуються залишатися з нами в Україні, де війна, де є труднощі, страждання. Це покликання до місії Бог збудив в кожному з нас окремо і дав нам єдність у рішенні вирушити на місію. Дар материнства я отримала від Діви Марії. Так само, як дар подружньої любові, до якої я була нездібна. Але Діва Марія показала мені, що любов – це щастя. Не фемінізм. І тому я думала, що їду на місію в Україну, щоб сказати людям, що Бог існує, що Христос воскрес! Бо якщо Він зміг зберегти наше подружжя, то зможе допомогти і будь якому іншому подружжю, що переживає труднощі. Але коли ми опинилися там, я відкрила, що Бог привів нас туди, щоб вилікувати також найглибші страждання нашого подружжя. І тому ця місія є для нас даром з неба».
Слова дружини ще доповнив чоловік: «Я тільки хотів сказати ще одне слово про цей час війни. Господь дав нам побачити, що Його воля для нас і теж наших дітей – залишатися там, незважаючи на небезпеку і труднощі. Ми побачили необхідність проголошувати Євангеліє. Бо перед обличчям несправедливості, що веде людину до ненависті, єдине рішення – це показати Того, хто переміг ненависть – Ісуса Христа, який може дарувати пробачення і перемінити серце людини. Ми побачили, що посеред страждання і смерті, посеред несправедливості є брати, які можуть благословляти Бога. Ми є свідками віри. І тому ми вдячні, що можемо брати участь у цьому дарі Святого Духа. Дякую».
