Цими днями на сторінках часопису «L’Оsservatore Romano» зʼявилася стаття, в якій розповідається про важливі теми, що стосуються вираження віри у культурі народів, висвітлюючи Вселенський собор в Нікеї як подію міжкультурного масштабу.
Про це повідомляє Vatican News.
З нагоди 1700-річчя Вселенського Собору в Нікеї, у квітні цього року Міжнародна Богословська Комісія видала документ під назвою: «Ісус Христос, Божий Син, Спаситель. 1700-річчя Вселенського собору в Нікеї (325-2025)», який висвітлює важливі змісти Символу віри, що розкриваються у чотирьох розділах. Зокрема, третя глава представляє собор в Нікеї як «подію Мудрості», про що розповідається у публікації на сторінках часопису «L’Оsservatore Romano» авторства Мішеля Феду.
Мова для вираження ідентичності Христа
Назва третьої глави, яка розповідає про Собор в Нікеї як про «подію Христа», знаменує собою справжній поворотний момент у людському мисленні, а тому є культурною та міжкультурною подією, що має велике значення для сучасних роздумів про взаємини християнства з культурами всього людства. Насамперед, Нікейський Cимвол віри збагачує і розширює людський розум завдяки двом термінам: «субстанція» / «сутність» (ousia) і «субстанційний» / «єдиносущний» (homoousios). Як зазначає автор статті, мова, яка використовується у Символі віри, іноді розглядається як ознака «еллінізації», що розірвала зв’язок з первинною євангельською мовою. Однак, за його словами, використання цих термінів дозволило сказати те, що до цього часу не міг сказати жоден грецький мислитель, а саме, що людина в нашій історії є нероздільно Сином Божим, родженим, а не створеним, і докорінно поєднаним зі своїм Отцем.
Як зазначено в документі, Нікейський Символ віри у такий спосіб відкриває доступ до нової онтології, яка визначається вимірами триєдиного Бога і втіленого Логосу. Крім того, цей спосіб висловлювання сприяє оновленню антропології, тому що завдяки тому, що Ісус як людина є Божим Сином, кожна людина отримує нову гідність. Врешті, оскільки Нікейський Символ віри говорить про Божого Сина, що Він «став людиною» і «страждав», Символ віри запрошує нас переглянути наше розуміння «всемогутності» триєдиного Бога, яка насправді тотожна любові, проявленої в Ісусі Христі. У такий спосіб, як зазначає автор статті, стає плідним не лише мислення, а й людська культура в ширшому сенсі цього слова.
Черпати натхнення від Отців Нікейського собору
За словами автора статті, вживання слова «homoousios» не слід розглядати як звичайну поступку еллінізму, воно радше у позитивному сенсі свідчить про прагнення простягнути руку допомоги певній культурі – в даному випадку грецькій, оскільки, як писав Папа Франциск в Evangelii gaudium, «благодать зумовлює культуру, і Божий дар втілюється в культуру, яка його приймає». На думку автора, відносини між Божим Об’явленням і культурою не є одностороннім рухом: з одного боку, ще до того, як християнське послання досягло культури, в ній вже живе певне очікування Бога, згідно із святоотцівським навчання про «semina Verbi (насіння Слова), а з іншого боку, після прийняття Об’явлення, культура сама сприяє збагаченню вираження віри, і саме це сталося з введенням слова «homoousios» для вираження ідентичності Божого Сина.
У документі, присвяченому собору в Нікеї, ми знаходимо також важливе уточнення про те, що у цьому розумінні культури унікальне і визначальне місце повинно бути зарезервоване для стосунків між єврейською і грецькою культурою. Також присутня згадка, що раннє християнство виражало себе іншими мовами, такими як сирійська або вірменська, звертаючи у такий спосіб увагу на важливість міжкультурності, яка не є простим зіставленням культур, чи їх злиттям в нерозбірливе ціле. Це поняття, натомість, ґрунтується на Божому задумі, виявленому в події П’ятидесятниці, згідно з яким віруючі різних мов отримують через Святого Духа спільність у Христі.
Тому, як зазначає автор, собор в Нікеї надихає «перекладати» віру в категоріях інших мов. «З одного боку, важливо підкреслити, що саме в цих грецьких категоріях Церква виразила себе у нормативний спосіб, і тому вони назавжди залишаються невід’ємними від депозиту віри. Однак, з іншого боку, зберігаючи вірність термінам, які виникли в цю епоху, і знаходячи в них своє живе коріння, Церква може черпати натхнення від Отців Нікейського собору, щоб знаходити значущі вирази віри сьогодні на різних мовах і в різних контекстах», – читаємо в документі Міжнародної Богословської комісії.
Підсумовуючи, автор статті зазначає, що Нікейський собор є справді «подією Мудрості», яка має культурний та міжкультурний масштаб. «Завдячуючи цьому документу, у всякому разі, зрозуміло, що Нікейський Символ віри, окрім своєї доктринальної важливості та наслідків для життя віруючих, сприяє тому, щоб пролити світло на зв’язок християнства з грецькою культурою і, через це, на зв’язок християнського Об’явлення з культурами світу», – пише Мішель Феду.
