Проповідь Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса під час Святої Меси у неділю, 11 травня. Цього дня парафії Христа Царя у Хмельницькому відбувається другий день Всеукраїнського конгресу сімей.
В цю Четверту Великодню Неділю тут, у Хмельницькому, ми маємо дві основні теми, які об’єднують нас навколо Господнього вівтаря:
– Ісус – Добрий Пастир, голос якого ми почули в Євангелії;
– Всеукраїнський конгрес сімей, який має назву «Жінка під час війни – берегиня надії».
Я б дуже хотів відразу зосередитися на цих двох темах, але не можу собі дозволити забути про те, що нам говорять інші три читання, а саме: перше читання, псалом і друге читання з Біблії.
У першому читанні, взятому з Діянь Апостолів, події відбуваються після подорожі Варнави і Павла на Кіпр, де Святий Дух спонукав Павла сказати правду ворожбиту Елімасу, який тимчасово осліп, і ця подія глибоко вразила римського проконсула Сергія Павла. Можливо, саме тому від цього моменту ініціативу в свої руки бере Павло, на відміну від того, що було до цього часу, коли завжди на першому місці згадувався Варнава, а тільки потім йшлося про Савла-Павла. В уривку, який ми сьогодні почули, Павло і Варнава промовляють у синагозі в Антіохії Пісидійській, але деякі євреї заздрять, бо бачать, що ці два апостоли проповідують Євангеліє не тільки євреям, але й язичникам. З цієї причини вони підбурили побожних і богобоязних жінок та визначних громадян, щоб вигнати Павла і Варнаву з того міста.
В останньому реченні текст говорить нам, що учні сповнювалися радістю і Духом Святим, тобто були в повній протилежності до тих розгніваних жінок, які дозволили заздрості керувати собою.
Псалом 100, який ми сьогодні співали, додає до наших роздумів ще одну важливу деталь: коли ми слухаємо псалмоспівця, який повторює слова «Господь добрий, Його милість – навіки», «Служіть Господу з радістю», може скластися враження, що віруюча людина байдужа до всього: війни, голоду, хвороби, смерті близьких… Для неї важливий тільки Господь, і тому її серце сповнене радістю.
Звичайно, неправильно думати, що автор псалма і всі, хто співає його майже три тисячі років, є «зачарованими», наївними людьми, які живуть лише мріями і фантазіями, а не реальністю. Звичайно, ні. Причиною радості в Господі є не психічна хвороба чи життя у фантазіях, а розуміння, що Бог є нашим, тобто «Моїм» для кожного з нас, навіть більше «Моїм» ніж наше тіло, яке ми можемо втратити через хвилину або через багато років, але втратимо неодмінно, і більше «Моїм» ніж наші близькі, яких ми також неодмінно втратимо. Єдиний, кого я не втрачу, це мій Бог. Це є основою моєї радості.
У другому читанні з книги Одкровення апостол Йоан бачить відкриті небеса і величезну юрбу святих, які належать до різних мов і різних народів, і про них сказано, що вони витримали переслідування і таким чином випрали свої одежі в крові Агнця. Тепер сам Бог-Отець ставить над ними свій намет, витирає їхні сльози і наповнює їх усяким добром.
Після цього короткого підсумку перших трьох читань стає ще більш зрозумілим Євангеліє, в якому Ісус Христос каже нам, що Він дає вічне життя своїм вівцям, тим, хто слухає Його голос. І що ніхто не зможе вирвати цих овець з його рук, тобто ніхто не зможе заподіяти їм зла.
У цьому сенсі сам Бог сьогодні пояснює нам, що Він для нас як Отець і як Мати, що піклуються про нас. Бог не заперечує, що в нашому житті є багато сліз, але каже, що Він витре всі сльози, бо сльози є скороминущими перед Богом.
Саме така віра і таке розуміння є причиною різниці в тому, як ми, сини і дочки Божі, можемо реагувати на труднощі. Ми можемо реагувати гнівом, заздрістю або іншими емоціями і навіть вигнати Святого Духа з нашого життя. Або ж навпаки, ми можемо реагувати на зло вірою і надією і самі стати апостолами радості і Святого Духа один для одного.
Сьогодні Україна, як і багато інших країн, святкує День матері. У світлі Євангелія, яке ми прочитали, ми молимося за всіх матерів, щоб вони покладали свою надію в Господі і таким чином проголошували радість і надію, незважаючи на труднощі, трагедії своїх дітей через війну чи з інших причин, або через величезні економічні труднощі, несправедливе ставлення до них, або просто невдячність власних дітей і чоловіків, і навіть невдячність Церкви до них.
Коли ми молимося за матерів, ми знаємо, що щира молитва вимагає також навернення того, хто молиться. Тобто, коли ми молимося:
– Ми прощаємо всі провини наших матерів, живих і померлих. Наші померлі матері мають абсолютну потребу в наших молитвах і нашій турботі, але живі матері мають таку ж потребу;
– Ми зобов’язуємося бути вдячними за їхнє материнство, думками, словами і вчинками;
– Ми зобов’язуємося допомагати матерям зростати у вірі. Це буде найбільшою «інвестицією», яку ми всі можемо зробити. Іноді ця допомога може бути навіть драматичною, і стає свідченням життя. До прикладу, історія святого Атанасія, великого єпископа і захисника християнської віри, розповідає нам, що Атанасій став християнином ще в молодості, і його мати спочатку нічого про це не знала. Коли вона дізналася про християнську віру свого сина, то спочатку намагалася переконати його, що його вибір є неправильним. Але коли вона побачила, що Атанасій твердо стоїть на своїй позиції, вона вирішила в своєму серці, що для неї буде краще не противитися синові, щоб не втратити його, і тому вона також вирішила стати християнкою. Таким чином, першим плодом віри Атанасія стало навернення його власної матері. Так само і ми сьогодні молимося за покликання молоді – хто до священницького життя, хто до богопосвяченного життя, хто до сімейного життя, хто до життя, присвяченого Богу і людям іншими способами – щоб саме через вірність своєму покликанню сини і дочки зробили найбільший внесок у спасіння своїх матерів.
