Цими днями у Ватикані згідно календаря Святого року триває Ювілей місіонерів милосердя, на який з’їхалася численна кількість священників, котрі служать як душпастирі милосердя з 2016 року. Про це служіння розповів нам визначений місіонер милосердя отець Олександр Халаїм.
Отче Олександре, після Ювілею 2016 року служіння місіонерів милосердя не припинилося, а стало постійним. Чи зараз Ваше служіння так само актуальне?
Після 2016 року це служіння є актуальним і необхідним в сучасному світі, де є стільки несправедливості, пошуків правди та істинного Бога. Ісус Христос показує нам Бога Милосердя, який виходить назустріч людині. Коли Папа Франциск започатковував це служіння, він сильно наголошував, що місіонери милосердя мають особливу роль у поширенні милосердя Бога через проголошення Божого Слова, проповідь, уділення таїнства Покаяння. Всі думали, що це служіння закінчиться із завершенням Ювілейного року. Але воно стало постійним, бо ніколи не зникає ця потреба милосердя, потреба в примиренні, духовному супроводі для інших. Світ зараз переживає проблеми, виклики, війни, зростання байдужості. Діяльність місіонерів милосердя залишається надзвичайно важливою. Особливо там, де потрібні священники щоби дарувати надію, відновлювати її, вказувати на надію, коли виходимо назустріч милосердному Богу, особливо там, де світ загублений. Людство зустрілося з багатьма викликами і не знає як іти далі. Ми можемо йти далі через пізнання правди про себе та про Бога, коли падаємо в батьківські обійми і вже ніколи не йдемо самі, а йдемо лише з Ним.
Як за цей час для себе відкриваєте це служіння? І що особисто для Вас означає милосердя?
Служіння місіонера милосердя в Церкві – це не просто функція в Церкві, уряд чи виконання певної місії, а перш за все, на мою думку, це глибоке особисте переживання Божої любові. Це значить виплисти на Божу глибину. Це глибоке особисте переживання Божої любові. Це Господь запрошує нас досвідчити цієї особистої зустрічі. Як грішниця, як блудний син, як ті, хто приходив до Ісуса. Коли їх всі засуджували, Він дивився з милосердям, обіймав. Для мене це є власне служіння місіонера милосердя. Бути продовженням цього дотику, Божого прощення, Божого погляду. Коли сам бачиш, що Тебе Бог змінює, то віриться, що й інші досвідчать цієї особистої зустрічі, любові, не лише релігійності, фанатизму. За ці роки особливо більше відкриваю, що милосердя – це не лише прощення гріхів чи добрі справи – це стиль життя. Це має ставати стилем життя кожного християнина. Це дивитися на іншого через призму Любові. Іншого, якого Він створив і любить так само як мене, без засудження. Дивитися з відкритим серцем, а серце відкриває лише Божа любов, Божий дотик. Бог прагне відкривати це Серце. Служіння місіонера милосердя – це вміння слухати, не засуджувати, розуміти, приймати і ніколи не карати, не обмовляти, але вказувати на Божу любов, благодать навіть там, де здається вже немає надії. Вказувати, що можна впасти в обійми люблячого Батька і досвідчити цього прощення.
В певний момент для мене це служіння стало джерелом мого духовного зростання. Воно вчить і показує, що я лише слабкий інструмент в Божих руках, бо я сам перший потребую цього прощення, дотику, обіймів Батька. Коли я цього досвідчую сам, я можу дарувати це іншим. Я маю навчитися приймати це від Бога, істинного Бога. Це велика благодать – бачити як Господь змінює людські серця. Коли люди, які багато років, місяців були далеко від Бога, досвіду любові, починають зростати в мирі, любові, відкривають цю надію на зустріч з люблячим Батьком через таїнство Примирення, Євхаристії. Коли особа цього досвідчить – то вона перебуває в діалозі любові, а не в егоїзмі. Це служіння нагадує, що Бог завжди діє, навіть в найважчих ситуаціях важливо завжди відкриватись на Нього. Не я дію – а Він. Діє своєю любов’ю і милосердям.
Чи можете поділитися історією, яка для Вас є свідченням міці Божого милосердя?
Для мене це питання найважче, бо я стараюсь ніколи не говорити про те, що було на Сповіді, щоб не зрадити таємницю Сповіді. А по-друге, що у світі досить багато є різних подібних ситуацій і хтось може думати, що це про нього говорю. Щоб цього не було, я взагалі намагаюсь не говорити про це. Але кожна сповідь – це коли людина приходить в кайданах, поневолена, пригнічені і вона може досвідчтити, що вона є звільненою. Багато людей думає, що Бог від них відвернувся, що Він далеко. Під час Сповіді вони можуть відчути, що насправді це вони відвернулися і блукали. А Бог весь час чекає. Боже милосердя перевищує кожен гріх. Це те, що говорив Папа Франциск – Бог ніколи не втомлюється прощати – Бог виходить назустріч. Але важливо, щоб ми віднайшли цей шлях. Ми обмежені часом, тому важливо якнайшвидше пройти цей шлях навернення, конкретної зустрічі з Богом. Милосердя – це сила, яка змінює серця і дає життя. Милосердя – це ім’я Бога. Воно торкається нас. Коли ми його досвідчуємо, ми можемо бути свідками милосердя Христа Воскреслого. Він прагне, щоби кожен з нас (попри війну) досвідчив Його миру. Цей мир, «шалом», є більший, ніж людський мир, глибший. Хто його досвідчив, то може жити там, де він є, нащодень з цим миром.
Спілкувалася Аліна Петраускайте
