Пропонуємо вашій увазі підсумок другої конференції, яку виголосив Проповідник Папського дому в рамках духовних вправ Римської курії.
Про це пише Vatican News.
Понеділок, 10 березня 2025 р., – це другий день духовних вправ Римської курії, які проводить Проповідник Папського дому о. Роберто Пазоліні на тему «Надія на вічне життя». Вранці він виголосив для найближчих співробітників Святішого Отця другу реколекційну конференцію, тема якої була зосереджена на притчі про останній суд, яка представлена в Євангелії від Матея та зображена на відомій фресці в Сикстинській каплиці Апостольського палацу.
Критерій любові
Як зауважив проповідник, цю притчу загалом інтерпретують як заклик до милосердної любові. Однак уважніше приглянувшись, можемо побачити вражаючу перспективу: не йдеться про суд у класичному розумінні, але про декларацію, яка відслонює дійсність, якою кожен уже жив. Критерієм доступу до царства не є релігійна приналежність, а конкретна любов щодо найменших братів і сестер, які в євангельській перспективі представляють Христових учнів. Таким чином, відповідальність християн полягає не тільки в тому, щоб чинити добро, але й у тому, щоб дати можливість іншим його робити. Крім того, притча перевертає загальне розуміння суду: і праведні, і неправедні здивовані словами Царя. Це означає, що добро, яке вони чинили, вони переживали як щось природне та несвідоме. Це підказує нам, що доступ до вічного життя не залежить від моральних якостей, але від здатності жити любов’ю без розрахунку.
Вічне життя – близька дійсність
Отець Пазоліні нагадує навчання Катехизму про те, що наприкінці часів Боже царство об’явиться у своїй повноті, перетворивши людство та всесвіт у «нові небеса і нову землю». Ця надія вкорінена в обітниці Христа, Який кличе нас уже тепер жити цією перспективою з упованням на те, що Сам Бог перетворить нашу людськість згідно зі своїм задумом любові. Ісус провістив вічне життя не як майбутню та далеку дійсність, але як вже доступний стан для тих, хто слухає Його слово та вірить у Отця. Євангеліє заохочує нас розпізнати, що вічне життя вже розпочалося: воно проявляється через те, як ми живемо та любимо, відкриваючи нас на перетворюючу присутність Бога. Справжньою несподіванкою остаточного суду буде відкриття того, що Бог не мав щодо нас жодних очікувань, окрім того, щоб повноцінно визнати нас своїми дітьми, вже зануреними у Його вічність.
