До Риму щодня прибувають численні паломники, щоб здійснити прощу з нагоди Святого Року і пройти через Святі Двері папських базилік. Тут їх готові зустріти та підтримати волонтери – люди різного віку з різних країн світу, які здійснюють це служіння протягом одного чи кілька тижнів. Серед них була також Христина зі Львова, яка в перерві між чергуваннями завітала до нашої редакції, щоб розповісти про цей досвід.
Про це пише Vatican News.
Вийти з власної “бульбашки” та зустрічатися з людьми, щоб свідчити про біль, який переживають українці, але також про ті цінності, які допомагають їм вистояти. Такими були спонуки для Христини Джугало, яка навчається на четвертому році богословської програми в Українському Католицькому Університеті у Львові, приєднатися до волонтерів Ювілею. Вони допомагають паломникам, які з різних частин світу прибувають до Ватикану, щоб пройти через Святі Двері базиліки Святого Петра.
«Паломники надії» – таким є гасло Святого Року. У місцях реєстрації прочан, впродовж паломницького маршруту, при вході до базиліки Святого Петра погляд притягають люди різного віку в куртках яскраво-зеленого кольору, кольору надії. Це волонтери, що походять з різних країн, які вирішили присвятити частину свого часу на служіння, що покликане зробити впорядкованим і сповненим благодаті останній етап прощі, яку цими днями щодня звершують тисячі людей, прямуючи до гробу святого апостола Петра, щоб отримати ювілейний відпуст. Протягом одного тижня серед них була Христина, яка перед одним із чергувань завітала до нашої студії, щоб розповісти про цей досвід.
Цінності, які спонукають ділитися та свідчити
«Богословʼя – це не тільки про науку, про теорію, богослов’я – це мова про життя, про те, чим ти живеш і чим наповнюєш себе. І я відчуваю саме поклик серця до такої науки», – говорить Христина, відповідаючи на запитання про те, що сьогодні спонукає молоду людину, мирянку, вивчати богослов’я. «Коли я говорю, що я навчаюсь на богослов’ї, всі одразу думають про дуже стандартні речі: “Ким ти після цього будеш?”, “Ти що, будеш монахинею?” Ні! Я вважаю, що ця програма направлена на те, щоб навчитися цінностей, навчитися правильно мислити і розбудовувати нашу країну за тими цінностями і з такими поглядами на життя, яких нас вчить Христос», – підкреслює волонтерка, визнаючи, що саме цінності та бажання ділитися цим досвідом з людьми, спонукали подати заявку на те, щоб стати волонтером Ювілею.
Прийняттю рішення сприяв досвід співпраці УКУ з італійською дієцезією Мантови, в якій студентка брала участь у літній школі італійської мови, проживаючи в сім’ях, розпочавши спілкування з іноземцями. І саме від керівника цієї школи поступила пропозиція подати заявку. «Спочатку я подумала, що напевно це класно, але трішки страшно. Я не була впевнена, чи мене затвердять. Можливо, навіть боялася іншого середовища. Але що я можу сказати точно, це те, що гаслом нашого університету є: свідчити, служити, спілкуватись. Коли я про це подумала, то це спонукало вийти зі своєї “бульбашки”, можливо, де я живу кожного дня, ділюся зі своїми ближніми, та подивитися на це глибше, – звіряється Христина. – Бо насправді те, ким ми є, те, що ми, українці, зараз переживаємо, важливо розказувати не тільки на офіційних сторінках, не тільки з трибун, а в живому спілкуванні. Бо коли ти є поруч з іншими людьми, говориш про якісь свої переживання, люди сприймають тебе зовсім по-іншому, тому що бачать твої емоції. Тому для мене було так само важливо поділитися ситуацією в Україні та розказати про це іншим людям з інших країн, адже я знала, що це волонтерство є багатонаціональним».
Спілкування і взаємне збагачення
Розповідаючи про те, як організована праця волонтерів, студентка з України зазначила, що протягом цього Святого Року можна обрати будь-який тиждень, або й два-три, і зареєструватися на порталі Ювілею. Потрібно також отримати рекомендацію від пароха або керівника церковного руху, тощо. Дикастерія у справах євангелізації забезпечує проживання та харчування безпосередньо на період служіння. Після прибуття волонтери отримують інструктаж, а день розділений на дві зміни. Служіння щодня відбувається у різних місцях: реєстрація паломників, супровід на шляху паломника, зустріч при дверях базиліки. «Волонтери спілкуються з людьми і скеровують їх у правильному напрямку, бо логістика всередині базиліки кожного разу може змінюватися, тому потрібно підказати, де вихід, де можна помолитися, тощо. А також пояснити, що означають “Святі Двері” і коли вони відкриваються. Інколи бувають такі цікаві запитання, на які ти сама, можливо, і не знаєш відповіді, але вони заставляють тебе задуматись і глибше дізнатися про це. Можу сказати, що це виснажує, бо протягом зміни відбувається постійна комунікація. Але ці люди так тебе наповнюють, що потім ти не відчуваєш втоми та чекаєш наступного дня, щоб прийти до них і чимось їм послужити», – зазначила волонтерка.
Різноманітний, але дружній колектив
Проведення вільного часу, як розповіла Христина, волонтери організовують самостійно та зазвичай перебувають разом, здійснюючи екскурсії чи збираючись за спільною трапезою. «Це дуже цінне, бо кожен ділився, як у нього пройшов день, які паломники сьогодні зустрілися йому, з якої він країни, як він переживає свою віру, чому саме так. Мене запитували: “Як ви взагалі живете, як переживаєте своє молоде життя? Як в Україні змінилася ситуація з війною?” Це насправді такий, можна сказати, міжнародний обмін», – підкреслила вона. Студентка розповіла, що чимало волонтерів – це італійці, також і представники старшого покоління, з якими «налагодився дуже класний зв’язок». В її групі була молодь з Коста-Ріки, з Бразилії, з Франції. «І вони деколи дуже дивувалися, що я з України. Дуже класно, що я якось мала змогу поділитися тим, що Україна існує, вона стоїть», – додає наша співрозмовниця.
Зустрічі з українцями
Під час перебування за дві тисячі кілометрів від рідного краю, думка часто линула в Україну, до рідних і близьких, які переживають важкий період. Скеровуючи думку до співвітчизників, Христина зазначила, що протягом цих днів справді пишалася тим, що є українкою. «Коли я одягнула вишиванку в неділю, я відчувала себе так особливо. Можливо, я привертала своїм таким виглядом погляди людей, але це була нагода розказувати про нашу культуру. Це справді те, чим я пишаюся», – сказала вона, додаючи, що в контексті Ювілею, який зосереджений на темі надії, вона думала, що «всі українці, всі ми, в тому числі я, є найперше цими паломниками, людьми надії, бо ми живемо в надії на мир, в надії на перемогу, в надії на те, що Бог нас ніколи не залишить. І Він не залишає і не залишав ніколи». Ще одна думка, пов’язана зі спілкуванням з іноземцями, це не соромитися своєї мови. «Я так зауважила: кожен, хто підходить до тебе і хоче якусь інформацію, то хоче, щоб люди розмовляли їхньою мовою. Будьмо носіями своєї мови, а також навчаймо своєї мови і культури інших, щоб люди знали, хто такі українці, яка наша історія, і пишаймося цим», – закликає волонтерка.
Під час тижня, коли чергувала Христина, українські паломники мали унікальну можливість отримати інформацію рідною мовою. «Це були надзвичайні відчуття, – зізнається волонтерка, – тому що незалежно від того, скільки часу перебуваєш за кордоном, почути своє рідне: “Слава Ісусу Христу!” чи “Вітаю!” – це надзвичайні емоції. Ми обіймалися, ніби одна родина. Бо неважливо, що ми незнайомі, неважливо, що ми з різних областей, але ми всі – українці, і ми зустрілися тут».
Бог нас чує всюди, а паломництво – це також вияв вдячності
Протягом Святого Року Рим став своєрідним магнітом, який особливо притягує людей з усього світу. Не кожен має змогу організувати далеке паломництво, але зустрічаються й ті, хто має таку можливість, але сумнівається, чи варто. Таким студентка з України хоче сказати: «Мусимо використовувати можливості, які маємо, і рухатися вперед, іти назустріч новому досвіду, новим емоціям і переживанням. Бо ми мусимо прожити це життя якісно та з користю». За словами волонтерки, сумніватися, вагатися – це нормально. «Хоча така поїздка, це паломництво ніколи не стане для вас помилкою. Воно свідчить про цю надію, на яку ми сподіваємося і за яку ми молимося. Відвідати цю центральну святиню, я думаю, важливо для кожного. Прожити це паломництво за мир в Україні. Не те, що Бог не чує нас в Україні. Він чує нас всюди. Але тут це відчувається якось по-особливому», – говорить Христина, зауваживши, що їй важко підібрати слова, щоб описати ці емоції. «Коли заходиш до базиліки, вся ця архітектура, весь цей живопис мені говорять про величність Бога. Для мене це про те, що Бог виявляє якусь свою величність і, можна сказати, пишність і милосердя, у такий спосіб, який нас захоплює. Тому, відвідуючи базиліки, проходячи через Святі Двері, ми не повинні серед величі архітектури та живопису забувати про Христоцентричність. В усьому цьому треба побачити Бога і подякувати Йому за все», – підсумовує вона.
