З нагоди третіх роковин повномасштабного вторгнення Росії публікуємо розмову з католиком з Києва Олександром Гринчуком, який зараз захищає нашу Україну у війську. Що для воїна стало підтримкою та як Бог діє у його житті? Про це та інше читайте в інтерв’ю.
Олександре, як довго служите на захисті України? Що у цей час стало для Вас духовною та моральною підтримкою?
Мене мобілізували у червні 2024 року. Після проходження БЗВП і злагодження в підрозділі наш підрозділ було перекинуто на Курщину, де я і воюю дотепер. На початку було важко і фізично, і морально. Одним із складних моментів було те, що тривалий час не міг брати участі у Святій Месі. Я звик до того, що в Києві можна піти на Месу, коли зручно, бо є декілька костелів, там є регулярні Меси, навіть свій графік в будній день можна було підлаштувати так, щоб знайти час на Месу. А потім цього раптом не стало.
Вперше я зміг взяти участь у Месі аж у листопаді. Це було складно. Але я намагався щодня молитися і читати Слово Боже на день, навіть якщо був втомлений чи зайнятий справами, хоча б 5 хвилин. І це допомагало, було своєрідною підтримкою. Також допомагала молитва інших людей за мене. Я знаю, що дуже багато людей молиться за мене. І це насправді додає сил.
Чи питали побратими про Вашу віру? Чи були нагоди про неї свідчити?
Звісно була не одна розмова з побратимами про віру, Церкву. Армія – це зріз суспільства, тому те, що зазвичай можна побачити в інтернеті чи почути від знайомих, те я і знайшов тут. Це і стереотипи про Церкву і про те, що важливо мати Бога в серці. Нічого нового. Деякі речі я намагаюся пояснювати, але поки не навернув нікого, тому місіонер з мене кепський.
Чи згодні Ви з думкою, що на війні немає атеїстів?
Думаю, що це є певне кліше. Атеїстів достатньо, але я помітив, що на інстинктивному рівні, особливо, коли є якась небезпечна ситуація, то хтось може перехреститися чи промовити: “Господи, допоможи”. Можливо, це початок для когось.
Поділіться свідченням, як бачите зараз Божу дію у своєму житті?
Іноді трапляються дуже конкретні речі, де я бачу, як Господь оберігає мене і моїх побратимів. Десь КАБ прилетів, в будинку повилітали всі шибки, а даху вже немає. Десь був приліт, але постраждало тільки обладнання. Літав ворожий дрон над позицією півночі, але коли відбувалася заміна, його не було. І таких моментів справді багато. Але буває і так, що до кінця не розумієш, чому сталася та чи інша подія. Мені дуже не подобається жити в невідомості, не маючи конкретного плану. Але я бачу, що в цій ситуації Господь хоче, щоб я більше Йому довіряв, бо Він має план, набагато кращий за мій. Тому намагаюся вчитися довіряти, хоч це нелегко.
Дякуємо, Олександре, за розмову! Нехай Бог зміцнює Вашу віру та обдарує нас усіх своїм миром! Дякуємо за Ваше служіння на захисті нашої Батьківщини!
Розмовляла Аліна Петраускайте
