Через навчання молодь повинна занурюватися в реальність, пише Папа Франциск у Посланні з нагоди інавгурації навчального року в університеті Палермо, і брати до уваги її «віддалені або відкинуті» частини, адже «великі питання сьогодення і майбутнього» можна краще зрозуміти з окраїн, ніж з центрів впливу.
У кожному університеті відбувається «зустріч та обмін між поколіннями; розвиток досліджень у різних дисциплінарних галузях; співіснування різних культурних, політичних та релігійних особливостей; переплетення місцевих та міжнародних реалій; особистісне зростання через успіхи та невдачі, таланти та слабкості». Словом, університет – це «велика спільнота в різноманітті», де зустрічаються протилежності, чого «найбільше бракує сучасному співіснуванню, пораненому дедалі більшою поляризацією точок зору». Про це Папа Франциск пише у посланні, надісланому через архієпископа Палермо преосвященного Коррадо Лорефіче, з урочистої нагоди інавгурації 219-го навчального року в Університеті Палермо, що відбулася 8 лютого 2025 року.
З подихом універсальності
У посланні Святіший Отець наголошує, що «оберігати та інтерпретувати дійсність» можливо лише разом. Бо «відокремленні одна від одної», навіть найкращі ідеї, за його словами, «сходять з глузду», відриваючись від життя та ведучи до сутички. «Університет, натомість, відсилає до тієї універсальності, яка включає в себе навіть протилежності: інклюзивність – це позиція інтелекту, перш ніж доброти», – зазначає він, вказуючи на те, що зрозуміння включає прийняття, а без відкритості «в’януть розум, серце та будь-яке людське середовище».
Контакт з реальністю
«Важливим є контакт з реальністю, зокрема з її віддаленими чи відкинутими мов непотріб частинами. Часто це люди, які ніколи не потраплять до університету, цілі райони та соціальні складові, які стали невидимими. Занадто часто ми не цінуємо їхнє ні їхнє існування, ні їхню точку зору», – пише Папа, підкреслюючи, що «великі питання сьогодення та майбутнього більш зрозумілі з околиць, як із центрів дослідження та влади». З цього випливає заохочення виходити із «власних особистих та інституційних зон комфорту», а прикладом і заохоченням можуть стати блаженні мученики Розаріо Ліватіно та о. Піно Пульїзі, разом «з великою кількістю свідків, які просвітили Палермо й Сицилію своєю надією».
Зростання – процес повільний
Підсумовуючи, Святіший Отець вказав на слово, яке сьогодні є протилежністю до тенденцій, але чим протягом століть відзначалися культури Середземномор’я. Йдеться про повільність. «Захоплення технологіями базується на швидкості. Так званий штучний інтелект спокушає нас своєю продуктивністю. На противагу цьому, читання передбачає повільність, яку більше не можуть собі дозволити ті, хто навчається чи навіть викладає», – пояснює Папа, підкреслюючи, що зростання, в свою чергу, «це повільний процес, який ніколи не є лінеарним шляхом», оскільки «невдачі, як також помилки, є фундаментальними в шуканні істини». Повільність, за його словами, потрібна й для того, щоб зрозуміти, й для того, щоб відбувалися зміни. «Це цілі, від яких ми не можемо собі дозволити відмовитися. Ставкою є людський інтелект, який не зводиться до алгоритмів і логічних процесів. Людському інтелекту притаманне прагнення до добра, і на нього ніхто не має ні монополії, ні мірила. До нього прямуємо крок за кроком, тільки разом», – підсумовує він.
