У пам’яті тих, хто його супроводжував, він залишився джентльменом і скромною, хоча й неймовірно впертою людиною, чий проникливий погляд нагадував погляд самого Христа. Даніеля, який останні 15 років свого життя провів на вулицях поблизу Ватикану. 11 січня у римському храмі волонтери Дикастерії у справах харитативного служіння взяли участь у похоронній Святій Месі, яку очолив кардинал Конрад Краєвський.
Про це пише Vatican News.
Бездомний із очима Ісуса
«Даніель став братом. Людиною, якої я потребувала», – сказала у зворушливому свідченні Марія Пія, одна з волонтерок, яка майже щодня супроводжувала Даніеля. «Він мало говорив, але вмів викликати мою усмішку. У нього були очі, які пронизували наскрізь. Часто, особливо в останній період його земного життя, мені здавалося, що це сам Ісус дивиться на мене».
Про його блакитні очі та довгу бороду, «якою міг би пишатися будь-який камедул», згадав також кардинал Конрад Краєвський, який очолив похоронні урочистості в римському храмі св. Григорія VII, лише за кількасот метрів від колонади Берніні, у тіні якої Даніель провів останні 15 років свого життя.
Джентльмен під «зоряним небом»
У розмові з ватиканськими медіа папський елемозинарій зазначив, що Даніель був тихою і ненав’язливою людиною, яка за роки, проведені на вулицях поблизу Ватикану, завоювала дружбу багатьох волонтерів і перехожих. «Звідси й ці свідчення людей, які говорили, що їм здавалося, що він дуже потребує допомоги, а виявилося, що це волонтерки отримували від нього більше, ніж давали», – сказав кардинал. Чоловік відмовлявся від місця у найближчих притулках. «Його домом було зоряне небо і вулиця». Навіть після операції, коли його розмістили в одній із структур для реабілітації, він вирішив покинути її через день. «Завжди джентльмен, взимку, коли вітався з волонтерками, щоразу знімав рукавички. Купував маленькі подарунки, даруючи їх тим, хто присвячував йому свій час. Сьогодні ми називаємо його братом, членом родини», – зазначив префект Дикастерії у справах харитативного служіння.
Учитель довіри
Зворушливі свідчення, якими волонтери поділилися наприкінці Меси, показали, наскільки життя скромного чоловіка надихало тих, хто був поруч із ним. Як підкреслила одна з них, Марія Пія, Даніель був для неї вчителем у багатьох аспектах життя: своїм прикладом він навчав витримки, непокори труднощам, починати все спочатку і йти за мріями, попри численні проблеми та відсутність ресурсів. Своє свідчення вона переплітала біблійними посиланнями, які бачила у зустрічах із Даніелем. «Дуже часто я поверталася думками до уривку з Євангелія, де Ісус каже: не турбуйтеся про те, що їстимете й питимете, у що зодягнетесь, не хвилюйтеся про завтра, – говорила вона. – Мене дуже вражало, коли майже завжди, повертаючись із подорожі, він розповідав, що його обікрали, забрали всі гроші й документи. Спокійно – казав він, приймаючи свій неповторний вираз обличчя й піднімаючи руки, – від завтра я почну знову, почну заробляти і поволі стану на ноги».
Той, хто «вкидав в Євангеліє»
Волонтерка згадувала про його надзвичайну витримку, з якою хворий наприкінці життя Даніель вирішив здійснити свою останню мрію: вийти на свіже повітря, наперекір довгим тижням, які провів прикутий до ліжка. «Ніколи цього не забуду, і це буде для мене мотивацією», – наголошувала вона, розповідаючи про 15-хвилинну прогулянку, останню в його житті, яку Даніель здійснив на інвалідному візку у супроводі волонтерок, які про нього піклувалися. «Протягом цих 15 хвилин ми бачили, як у твоїх очах сяяло життя», – сказала зворушена Марія Пія, посилаючись на слова з Книги Приповістей, що «здійснена надія – це дерево життя».
«Я усвідомлюю, що він буквально вкинув мене в Євангеліє і допоміг краще пізнати Ісуса… Тепер я розумію, чому він так багато часу проводив на вулиці, – говорила наприкінці свого свідчення Марія Пія. – Мені ще багато треба навчитися. Дякуючи нам щоразу, коли ми з ними, усі наші брати з вулиці нас євангелізують».
