/Vatican News
Німецький єзуїт, архієпископ Едвард Профітліх, стане першим блаженним Католицької Церкви в Естонії. 18 грудня Святіший Отець доручив Дикастерії у справах канонізацій опублікувати декрет про його мучеництво.
Про це пише КАІ.
Слуга Божий Едвард Профітліх народився 11 вересня 1890 року в Бірресдорфі, Німеччина. Він був восьмою дитиною з десяти в сім’ї фермерів Доротеї та Маркуса. У 1912 році він розпочав богословські студії, а в 1913 році вступив до Товариства Ісуса. 27 серпня 1922 року прийняв священницькі свячення. Через два роки вирушив на докторантуру з теології та філософії у Єзуїтському коледжі в Кракові. У 1924-1925 роках виконував душпастирське служіння в Польщі, а з 1925 року – в Німеччині. Усюди, де він працював, здобував визнання за свою відданість і сумлінну працю.
У 1930 році він розпочав своє служіння в Естонії. На це вплинула його добра обізнаність із польською мовою та польськими справами, адже більшість католиків в Естонії були польського походження. У 1931 році його призначили апостольським адміністратором Естонії, а 27 грудня 1936 року він отримав єпископські свячення. Профітліх став першим католицьким єпископом в Естонії після Реформації. Він був відомим проповідником і душпастирем. Публікував релігійну літературу естонською мовою та заснував католицький журнал „Kiriku Elu” («Життя Церкви»). Його метою було змінити образ Католицької Церкви як «польської» на більш відкриту та доступну для естонців.
Коли в 1940 році Естонію окупував Радянський Союз, архієпископ Профітліх звернувся до німецького посольства з проханням дозволити католицьким священникам і монахиням виїхати до Німеччини, але сам залишився в Таллінні. 27 червня 1941 року його заарештували, а 21 листопада 1941 року засудили до страти через розстріл у в’язниці в Кірові. Він помер 22 лютого 1942 року у в’язниці внаслідок важких умов утримання, не дочекавшись виконання вироку. До кінця життя він залишався вірним Богу та своїй вірі.
Архієпископ Профітліх був готовий прийняти мученицьку смерть за віру. У листі до рідних і друзів від 8 лютого 1941 року він написав, що місце пастиря – поруч зі своїми вівцями, розділяючи з ними радість і страждання. Він зазначив, що велика радість – відчувати присутність Бога, коли все Йому віддаєш, і що він готовий віддати Богу своє життя: «Моє життя, а коли буде потрібно, також моя смерть, є життям і смертю для Христа».
Процес його беатифікації розпочався у 2003 році в Росії. У 2014 році його перенесли до Апостольської адміністратури Естонії.
