Польське місто Клодзко – одне з тих, яке найбільше постраждало від повені та подальшого прориву дамби в місті Строне-Шльонскі. За 2,5 години велика вода накрила місто. Зараз ще важко оцінити збитки від водної стихії, однак у місті вже є багато знищених будівель, затоплені вулиці та багато сміття. Мешканці міста мають проблеми з електро- та газопостачанням, потребують бутильованої води та їжі з довшим терміном зберігання. Однак посеред біди, місцеві мешканці досвідчують чудес. Про дивовижне свідчення Божої сили розповів Мачєй Райфур з видання Gosc.pl, який відвідав одну місцеву родину.
«Йду вулицею Полабською у Клодзьку. Це перший день початкового прибирання після паводкової хвилі. Ниса Клодзька – річка висока і швидка. Але вода на вулицях зійшла, і практично не залишилося жодної чистої ділянки поверхні. Скрізь мул. Ходити важко. Моє взуття вже брудне по самісінькі гомілки.
Я не можу повірити своїм очам. Вибиті вікна, всіляка техніка з квартир валяється на вулиці. Величезні купи дощок, меблів, різної арматури. Зруйновані магазини і заправка. Випадкові предмети у випадкових місцях.
Все відкрито навстіж. Провітрюється. Навколо вогкість і неприємний запах річкового мулу, який я відчуваю навіть на зубах. Я несміливо заглядаю в одне з помешкань кам’яниці. Звідси вивозять меблі. Чоловік запрошує мене зайти. Це Роберт Зентерскі.
«Вода піднялася вище стелі. У мене була ізоляція з мінеральної вати, яка намокла разом з дошками і обвалила стелю. Практично все обладнання та меблі змело. Все треба викинути», – розповідає чоловік, весь у багнюці.
Після хвилини мовчання він додає: «Але Боже Провидіння опікувалося нами. Ми встигли вчасно евакуюватися. Незважаючи на величезну силу води, яка винесла з кімнати важкі меблі, ікона Милосердного Ісуса залишилася на стіні. Вона висіла лише на цвяху. Ікона дісталася нам від мого дядька, який десять разів ходив пішки у паломнитцво до Ченстохови. І під час останнього він купив ікону, пішов з нею у паломництво, а потім подарував її нам».
Роберт не хоче її знімати, навіть коли прибирає. Він хоче, щоб вона була недоторканою. Він і його мама Кристина вірять, що це не випадково.
«Ми люди, які вірять в Бога. Ми не можемо скласти руки. Я працюю і якось зароблю грошей, щоб все це відремонтувати. Буде державна допомога, але вона буде лише краплиною. Цієї зими ми точно не переїдемо. До того часу ми не позбудемося сирості. Ми не знаємо, що робити далі. Повертатися нікуди. Можливо, я буду здавати цю квартиру в оренду, але більше не буду вкладати в неї багато грошей», – підсумовує Роберт.
Постраждалі від повені не будують далеких планів на майбутнє. Вони живуть одним днем. Вони цінують прості речі, навіть якщо втратили майно. «Я боюся голоду і війни, а не повеней. Нехай вони мене ніколи не торкнуться. Під час повені важливо евакуюватися в потрібний момент. Не чекати, бо життя безцінне, а не матеріальні цінності», – вважає Роберт.
Мешканці Клодзко зізнаються, що повінь вчить смирення. Особливо сьогодні, у світі надмірного споживання. Швидко усвідомлюєш цінність речей, яких навіть не помічаєш щодня – води в крані, електрики чи мережі GSM та Інтернету, які дають змогу підтримувати зв’язок зі світом.
«Коли трапляються катастрофи, люди починають співпрацювати, спілкуватися, безкорисливо допомагати один одному. Вони стають більш відкритими. Ми зараз отримуємо дуже багато доброти. Може, так має бути кожного дня? Але як це зробити…» – розмірковує пані Кристина.
На її думку, поляки – працьовита нація. Завдяки співпраці та фінансовій допомозі вони відновлять зруйноване.
