Перебуваючи в Україні з візитом солідарності, архієпископ Кельнський кардинал Велькі відслужив у Києві Святу Месу в день свята Внебовзяття Пресвятої Богородиці.
Про перебування німецького гостя в Києві CREDO розмовляє з пастирем Київської Церкви, єпископом Віталієм Кривицьким SDB.
Екселенціє, розкажіть, будь ласка, про Вашу зустріч з архієпископом Кельнським. Як він сприймає Україну зараз, по роках відкритої агресії? Його попередній візит був аж п’ять років тому…
15 серпня відбувся візит кардинала Райнера Марії Велькі до нашої парафії святого Олександра – до київського катедрального собору святого Олександра – і наша зустріч із ним після урочистості. Разом із кардиналом прибули двоє його співпрацівників, директор департаменту «Глобальна Церква» і директор відділу комунікації Кельнської архідієцезії.
Ми мали можливість зустрітися перед самою Святою Месою, разом відслужити урочисту Євхаристію в день Внебовзяття Богородиці, а потім ще неформально поспілкуватися.
Передусім – як це сказав сам кардинал – його приїзд є візитом солідарності й підтримки українського народу в такі складні часи. Попереднього разу кардинал був в Україні 2018 року. Тепер він говорить про те, що бачить: він бачить втомлений український народ; він бачить відважний український народ. Кардинал вражений руйнуваннями і ранами, які наш народ нині зносить, і саме тому він прибув до нас – щоб показати нашу єдність.
Кардинал Велькі також підкреслював те, що Католицька Церква Німеччини підтримує Україну: морально, молитовно, матеріально. Під час наших зустрічей згадувалося, що німці моляться про мир, моляться за Україну, щоб вона вистояла, – і дуже часто він повторює, що, за закликом Божої Матері Фатімської, вони надалі моляться про навернення росії. Хоча, як усі ми бачимо, це навернення належить до числа речей неможливих, – і ми про це говорили з кардиналом; але Діва Марія не говорила би про це у своїх об’явленнях, якби це не було так потрібно. Тому ми, звісно, у всіх своїх молитвах надалі про це благаємо, бо тільки чудо може змінити цю ситуацію.
Кардинал хотів бути з нами в цей урочистий день – Внебовзяття Пресвятої Богородиці. Він співслужив зі мною Святу Месу і виголосив проповідь. У своїй проповіді кардинал підкреслив значення Богородиці: наприклад, сказав, що, молячись в урочистість Внебовзяття, ми маємо згадати і ті труднощі, які випали на долю Діви Марії і які Вона відважно зносила – і порівняв це зі станом українського народу, який нині зазнає труднощів, але, звісно, настане день прослави, перемоги, – і головне, щоб він відбувся саме в Бозі.
Ми мали можливість оглянути нашу курію, поспілкуватися особисто – і з кардиналом Велькі, і з його співпрацівниками. Його Еміненція поділився тією думкою, що війною в Україні втомлений не лише наш народ, але нею втомлені світ, Європа і, зокрема, Німеччина. Він зазначив, що в самій Німеччині є неоднозначне ставлення до українських біженців, – як, зрештою, і в інших державах світу; говорив про певні фінансові труднощі, яких зазнають і німецька держава, і її Церква, і її благодійні організації. Але, попри все, кардинал прагнув підкреслити, що вони долають ці труднощі разом із нами. Він запевнив, що німецькі католики й надалі будуть молитися та різними способами підтримувати Україну, заради подолання агресора і встановлення справедливого миру.
Для нас (Римсько-Католицької Церкви) це був саме «візит ввічливості»; ми не обговорювали жодних проєктів чи фінансових справ. Його Еміненція перебуває в Україні на запрошення УГКЦ, а з нами він захотів відсвяткувати Внебовзяття.
Тему зміни літургійних календарів у Церкви східного обряду він не згадував; але він безумовно знає, що свято Внебовзяття, або ж Успіння, католики України відзначають спільно – бо його подорож почалася зі Львова, де він напередодні, 14 серпня, взяв участь у вечірні Успіння у львівському соборі святого Юра. Фактом є тільки те, що день свята Внебовзяття він захотів відзначити з нами, римо-католиками.
Коли чуєш про німців, які допомагають Україні протистояти новітньому фашизму, мимоволі хочеться запитати: як самі німці сприймають цей аспект війни?
Це жодного разу не було наголошене. Тема для самих німців вельми делікатна. Наприклад, я зустрічався з одним німецьким єпископом, мав із ним щиру особисту розмову. Й він сказав: «Ми відчуваємо провину за ту війну». Я йому розповів, що старший брат моєї мами (якого вона і не пам’ятає) на тій війні загинув. І коли я це сказав, той єпископ просто мовчки опустив голову. Тому я знаю, що вони відчувають цю провину – і різними способами, допомагаючи сьогодні Україні, певною мірою надолужують добром за ті злочини, що були колись скоєні щодо нас.
І, безсумнівно, буде великою перемогою, коли це зрозуміє також і росія.
Але, повторю, це мої роздуми; а в розмовах із кардиналом Велькі ми цього не порушували. Бо немає сенсу: він різними способами весь час засвідчує: «ми з вами, ми з вами». Люди моляться, допомагають. На прощання я подарував їм сувеніри, які заохочують до молитви, – і таке нагадування було би геть зайвим після його слів. Я сказав, що ми всі стурбовані, і що навіть у Мойсея опадали руки, коли він довго молився, – але ми знову і ще раз дуже просимо вас про молитву, бо розуміємо, що останнє слово завжди за Богом. Я подарував кардиналові світильник у вигляді рук, складених до молитви, із закликом «Молись за Україну».
Яке значення для України – чи конкретно для Києва, Київської Церкви – має такий візит, на Вашу думку?
На мій погляд, важливість у тому, що не тільки Європа призвичаїлася до війни в Україні – Україна теж немало «звикла» до візитів високопосадовців, ієрархів Церкви, представників міжнародного співтовариства. На мій погляд, нинішній візит, уже на третьому році війни, показує, що свідомий світ надалі є з Україною. Католицька Церква – з Україною. Люди доброї волі – з Україною. І, попри всі труднощі, які ми долаємо, – ми надалі підтримуємо єдність і йдемо до встановлення справедливого миру.
