«То за що ж ця війна? Вже загинуло більше мільйона людей – і з одного, і з іншого боку. А це ж люди, які були вбиті. Це питання, на яке я не хочу чути відповідь, бо її важко знайти, але воно змушує мене замислитися над тим, що робити, аби щось подібне більше ніколи не повторилося», – сказав єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава OFMConv під час зустрічі 9 серпня в Центрі діалогу та молитви в Освєнцімі.
Текст його свідчення оприлюднила сторінка Wiara.pl.
Як повідомлялося, єпископ взяв участь у відзначенні Центром 82-ї річниці з дня смерті Едіт Штайн – святої Терези Бенедикти від Хреста. Святкування стало закликом до молитви за мир у всьому світі, особливо в Україні, Ізраїлі та Газі.
Єпископ поділився своїм досвідом хаосу та складних умов під час війни, що триває, спричиненої незрозумілим вторгненням Росії в Україну. Він також зазначив, що, незважаючи на труднощі, люди виявили неймовірну взаємну повагу та солідарність у ті перші дні.
«Велика паніка, страх, а з іншого боку неймовірна солідарність між людьми. Найбільше мене вразило те, що в цьому хаосі на вокзалах, серед тисяч людей, які стояли в черзі за чашкою гарячого чаю, щоб зігрітися, була неймовірна повага. Не було штовханини, агресії чи злості. Всі розуміли, що ми рівні. Не було багатих і бідних, більш привілейованих і менш привілейованих», – зазначив він. «Це дало мені розуміння, що всю цю ситуацію треба огортати молитвою. Ми не можемо бути лише волонтерами, працівниками, які перевантажують і відправляють допомогу. Я почав молитися, я відчував потребу в цьому, настільки, що, незважаючи на те, що працював цілий день, приходив до каплиці і проводив годину, півтори години в молитві. Пам’ятаю, що молився про місце, бо на подвір’ї семінарії вже не вистачало місця. Це було дивом, що більшість речей, які ми там зберігали, не були знищені, але я знав, що так далі не може бути. Я молився: Господи Боже, якийсь ангар був би корисний», – згадував він у конференц-залі Центру.
Він пригадав ситуацію, коли власник фірми «Факро» запропонував допомогти зі складами та обладнанням. Це дозволило більш ефективно розподіляти гуманітарну допомогу. Пізніше цей склад був знищений російським безпілотником.
Єпископ пригадав уривок з Євангелія від Матея про блаженства. Він звернув увагу на його глибоке значення в контексті війни. Він зізнався, що війна навчила його бачити Божі благословення навіть у складних ситуаціях.
«Я ніколи раніше не читав цей уривок Писання так глибоко, ніколи до кінця не розумів слова «блаженні», або в сучасному розумінні «щасливі». «Мені здавалося, що все в цьому тексті – бідність, переслідування, тихість, милосердя – було радше в негативному ключі, особливо в контексті війни. Натомість зараз ця війна навчила мене бачити скрізь Боже благословення. Чесно кажучи, це те, чого я навчився під час війни – бачити Боже благословення навіть у важких моментах», – підкреслив він.
Він навів свідчення про дитячі молитви під час тривог, які, як він вірить, приносять захист від ракет. «Є група дітей, які моляться через месенджер. Особливо, коли оголошують тривогу – неважливо, чи щось летить на схід, південь чи захід України – вони просто моляться. Пам’ятаю, як після такої молитви, коли тривога закінчується, ми дивимося інформацію про те, скільки ракет було збито, скільки не долетіло, десь впало або просто перестало існувати. Я бачу в цьому Боже благословення і завжди кажу дітям: це плід ваших молитов», – поділився він і зазначив, що навіть прості молитви людей, які не мають жодного релігійного досвіду, можуть творити чудеса.
«Військові часто просять про різні речі, щоб їм вислати, допомогти. Але все частіше я отримую прохання про розарій. Це чудо – якщо солдат, який має зброю, просить вервицю, це означає, що він знає, де справжня сила. Не в зброї, не в міжнародних домовленостях, а на боці Господа Бога і Пресвятої Богородиці, яка, у православному розумінні, бере під свій плащ, покров – тобто під свій захист», – додав він. «Для мене це блаженство. Якщо така людина, яку раніше важко було загнати на молитву чи до храму, тепер просить розарій, то це справжнє диво. Таких випадків є дуже багато, і я думаю, що це неймовірно, що Бог робить», – підкреслив єпископ.
Єпископ пригадав вигляд цвинтаря у Львові, де зараз сотні могил молодих людей, жертв війни, переповнені лікарні важкопораненими воїнами, які, незважаючи на важкі травми, виявляють надзвичайну віру і позитивне ставлення до життя. Він згадав розмову з одним солдатом, який, незважаючи на свою інвалідність, насолоджується проведенням часу з родиною.
«Тільки віруюча людина може так переживати свої страждання чи інвалідність. Це духовний вимір, який важко зрозуміти звичайним мисленням», – зазначив єпископ.
«Я замислювався над тим, як багато людей дбають про те, щоб мати дім, машину, хліб насущний, про який ми молимося в молитві «Отче наш». А потім приходить війна, і раптом ніхто більше не турбується про цей будинок чи машину. Всі хапають дітей і тікають – у бомбосховище, підвал, або виїжджають, бо розуміють, що все це не має ніякої цінності в порівнянні з людським життям. Це дивний досвід, що в 21 столітті, в центрі Європи, ми переживаємо війну – і не відомо, через що. За територію? Але ж Російська Федерація має величезні території, де ще не ступала нога людини», – зазначив він.
Єпископ Едвард зізнався, що часто запитує, в чому сенс таких величезних страждань і руйнувань, і що можна зробити, щоб подібні події ніколи не повторилися. «Ми маємо досвід страждань, але при цьому ми завдаємо додаткових страждань один одному. Війна – це справді болісний досвід. Це не те, про що ви чуєте в новинах чи в оповіданнях. Це те, чого я не побажав би своєму найлютішому ворогові – те, що переживає людина, яка пройшла війну, яка відчула на собі хоча б частину її жахливої реальності», – підсумував він.
