Секретар Святого Престолу у справах стосунків з державами і міжнародними організаціями взяв участь у вшануванні аквілейських мучеників та виголосив лекцію про дипломатію Святого Престолу, представивши стародавнє місто Аквілею як зрілий приклад загальнолюдського братерства.
Про це пише Vatican News.
Місто, яке «протягом своєї більш ніж двохтисячорічної історії» розвинуло «особливу чутливість щодо миру», навчившись залагоджувати розбіжності, що виникають через культурні, мовні та етнічні відмінності. Так архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер охарактеризував Аквілею, містечко на північному сході Італії, куди Секретаря у справах стосунків Святого Престолу з державами та міжнародними організаціями 12 липня 2024 р. запросили на літургійне вшанування пам’яті святих Гермагора єпископа і Фортуната диякона, мучеників з Аквілеї та покровителів архидієцезії Ґоріції і Трівенето, і щоб прочитати lectio magistralis на тему «Аквілея Magistra Pacis – порівнняння з дипломатією Святого Престолу».
Super partes
Дипломатія Святого Престолу – це дипломатія, яка рішуче віддана справі припинення «воєнних конфліктів, що тривають»: від України до Палестини і Ізраїлю, М’янми, Ефіопії, Судану та Ємену. Ієрарх пояснив, що Святий Престол «завжди мобілізується як суб’єкт super partes», намагаючись «поєднувати розбіжні ідеї, протилежні політичні позиції, релігійні бачення», щоб сприяти миру в «дотриманні міжнародних норм» і фундаментальних прав людини, а також «активно діє на гуманітарному рівні», наприклад, у тому, щоб «сприяти репатріації українських дітей і обмінові військовополоненими між Росією і Україною, а також сприяти звільненню ізраїльських заручників в секторі Гази».
Дух Аквілеї та ватиканська дипломатія
У своїй лекції архиєпископ Ґаллаґер сягнув до заснування Аквілеї у 181 році до н.е. Вже тоді, за його словами, місто вирізнялося «як надзвичайне космополітичне перехрестя народів та ідей» і сприяло «поширенню мистецьких, культурних та релігійних впливів». Також і в християнську епоху місто вирізнялося «своїм надзвичайним покликанням до злагоди між народами». З Аквілеї, серед іншого, християнство поширилося на сусідні землі, «поступово вступаючи в контакт з різнорідними народами і культурами», зближуючи їх і приносячи плоди «в кожній області думки, духовності і мистецтва». Все це, за його словами, породило «дух гостинності та співіснування» і «здатність якнайкраще використовувати стимули ззовні».
«Тривала історія співіснування, зустрічей і діалогу цього прикордонного регіону, незважаючи на глибокі рани, завдані людським серцям віяннями загостреного націоналізму», є «зрілим прикладом загального братерства», – зазначив Секретар у справах стосунків Святого Престолу з державами, з якого, за його словами, «сьогоднішня Європа повинна черпати натхнення для того, щоб терпеливо і з довірою сіяти мир». Відтак він перевів погляд на сучасний міжнародний контекст, де «перед обличчям насильства і нестримного застосування зброї як засобу вирішення суперечок, дипломатія намагається виконувати своє традиційне завдання посередництва», часто апелюючи до фактів, але не працюючи над причинами чи тими «культурними, соціальними, етнічними і релігійними ситуаціями», які породжують конфлікти.
У такій ситуації «дипломатія Папи, хоч і представляє себе як реальність, структуровану відповідно до норм міжнародного права, діє як моральна сила, позбавлена геополітичних амбіцій, обережна, щоб не потурати частковим інтересам», пояснив архиєпископ Ґаллаґер, підкреслюючи, що жодним чином не є байдужою «до очікувань і конкретних потреб людей, до відчайдушного волання слабких і відкинутих», яких вона стає «голосом і відлунням».
